Сторінка
4

Сутність та специфіка діяльності інвестиційних банків у сучасних умовах і потенціал їх створення в Україні

За підсумками 2001 р., найбільші угоди були укладені банками з облігаціями держав­ної позики, які вперше після 1998 р. стали цікавим об’єктом для вкладання коштів. Бага­то великих банків відчували надлишкову ліквідність, а іншої альтернативи на ринку цінних паперів, крім придбання облігацій держави, не було (у деяких банках портфель цінних паперів складається на 80 % з таких облігацій). У 2002 р. передбачається, що ці інструменти ринку цінних паперів стануть найбільш популярними у банків.

Сьогодні в обігу знаходяться державні папери, випущені з 1998 до 2001 рр. згідно з рішенням Кабінету Міністрів; постановами КМУ “Про випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року” від 25 серпня 1998 р. № 1343 і “Про другий випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року” від 10 вересня 1998 р. № 1416. Власники обох випусків КОВДП – комерційні банки, а в обігу знаходяться цінні папери приблизно на суму в 250 млн. грн. У 2000 р. вийшла постанова КМУ “Про випуск процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року” від 22 вересня № 1455, відповідно до якої власником ПОВДП став НБУ, а їх обсяг становив 9,3 млрд. грн. І, нарешті, 31 січня 2001 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутріш­ньої державної позики” № 80.

Саме на основі останнього рішення КМУ останнім часом Міністерство фінансів продовжує емісію короткострокових і середньострокових паперів (КДО і СДО), завдяки цьому у бюджет було залучено менше 1,2 млрд. грн., причому ставки дохідності на первинному ринку ОВДП встановились на рівні 13,0–14,5 % річних (у 2000 році ставки коливалися у межах 16,5–25 %). Власниками цих паперів стають Пенсійний фонд, який викупив 70 % ОВДП на первинному ринку, комерційні банки з часткою у 20 % і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, якому дісталося 10 %.

Відносно новим інструментом для ринку цінних паперів у 2001 р. стали корпоративні облігації, які випускали і підприємства, і банки. У роботі з такими облігаціями потрібно мати чітке уявлення про фінансовий стан емітента, а в умовах України це не завжди мож­ливо. Крім цього, їх емісія є дорогим способом залучення ресурсів, починаючи з витрат щодо випуску і закінчуючи проблемами щодо їх розміщення. Знайти покупця на облігації вкрай важко внаслідок низької ліквідності фондового ринку.

Не зважаючи на це, деякі банки знайшли свою нішу на ринку цінних паперів і займа­ються розміщенням облігацій клієнтів, наприклад, “Кредитпромбанк”, “Альфа-Банк”, “Титан” і “Форум”.

Таким чином, українські банки поступово починають виконувати традиційні опера­ції інвестиційних банків – продаж цінних паперів на вторинному ринку та андеррайтинг. Потрібно сподіватися, що подальше формування інвестиційних програм для розвитку української економіки призведе до появи і посилення ролі інвестиційних банків, визначить модель їх поведінки на ринку цінних паперів.