Сторінка
3

Сучасна практика податкового стимулювання інвестиційної активності в індустріально розвинених країнах

У Канаді перша форма податкового кредиту з’явилася на початку 60-х років у рамках плану стимулювання виробництва (Production Incentive Plan). Розраховувалося перевищення обсягів капіталовкладень у звітному періоді щодо базового. Податковий кредит становив 50% даного перевищення для перших 50 тис. дол. прибутку підприємства і 25% для суми прибутку, що залишилася. Однак у своєму сучасному вигляді інвестиційний податковий кредит з’явився в червні 1975 р. Первинна ставка, однакова для всіх галузей і регіонів становила 5%. Надалі ставки варіювалися. У другій половині 80-х років в Канаді, як і в більшості розвинених країн, була проведена податкова реформа, націлена на зниження ставок і розширення податкової бази. Зміни в ставках інвестиційного податкового кредиту продемонстровано табл. 1.

Таблиця 1

* 20, 30% – залежно від регіону, 35% – для малого бізнесу. Джерело: Canada: Tax and Investment Profile. Touche Ross. – Toronto. – 1989. – Р. 9.

Діє інвестиційний податковий кредит і в Англії, де компаніям дозволено використати близько 10% корпоративного податку для заздалегідь обумовлених законом інвестицій [13].

Основне завдання інвестиційного податкового кредиту у Франції – стимулювання створення нових підприємств, в тому числі і для прискорення розвитку відсталих регіонів. З 1 жовтня 1988 р. новостворені підприємства перші 2 роки повністю звільнялися від корпораційного податку, а наступні 3 роки відповідно на 75, 50 і 25% його розміру [14]. Податковий інвестиційний кредит широко використовується в Італії для стимулювання розвитку південних регіонів [15].

Серед податкових пільг, що використовуються в багатьох країнах, можна також назвати повне звільнення від податків або відстрочку від cплати (що при тривалій відстрочці в умовах зростання цін може бути рівнозначно повному або частковому звільненню від сплати податку). Частіше за все ця пільга надається для новостворених підприємств, малих венчурних фірм тощо. Наприклад, у Бельгії компанії, що досягають зростання продуктивності праці, при одночасному збільшенні зайнятості і покращанні використання виробничих потужностей, звільняються від корпоративного податку на шість років [16].

У 80-х рр. у багатьох країнах посилилися сумніви в ефективності інвестиційних податкових пільг. В опублікованому в 1987 р. дослідженні, присвяченому зіставленню податкових систем найбільш розвинених країн, було зафіксоване не тільки повсюдне застосування податкових пільг для стимулювання інвестиційного процесу, але і зростаюче розчарування їх результатами. Результати дослідження показували, що використання інвестиційних податкових пільг призводить до різких відмінностей у фактичній прибутковості інвестицій в різні види капітальних активів. На основі цього був зроблений висновок про те, що „ .ці пільги вносять дисбаланс в розподілі інвестиційних ресурсів, ставлять в нерівні умови галузі та фірми” [17].

Виходячи з вказаних міркувань, а також прагненням розширити базу оподаткування з метою скорочення дефіциту бюджету можна пояснити значне скорочення в США, та ряді інших індустріально розвинених країн, сфери застосування податкових пільг, зокрема інвестиційного податкового кредиту. Але при цьому, незважаючи на наявність великих відмінностей між країнами, чітко простежується одна закономірність: зниження податкових пільг у 80-х роках не призвело до принципового демонтажу їх систем. Просто тепер система пільг, незалежно від їх вигляду, використовуваних тією або іншою країною, забезпечує передусім ефективне функціонування механізмів податкового стимулювання науково-технічного розвитку.

У США найбільш великі заходи, пов’язані з податковими пільгами на НДДКР, відносяться до 80-х років. У 1981 р. „Закон про податки з метою оздоровлення економіки” ввів податкову знижку для витрат на дослідження і розробки. Спочатку ця знижка становила 25% збільшення власних витрат корпорацій на НДДКР у поточному році порівняно з середнім рівнем витрат корпорацій на НДДКР за три попередніх роки і ці 25% приросту витрат віднімалися не з її доходів, що підлягають оподаткуванню, а з самої суми податків.

З 1 січня 1987 р. ця знижка була зменшена до 20% і стала надаватися корпораціям, які розробляють тільки принципово нові або значно вдосконалені види продукції і технології. Під дію цієї податкової пільги попадають витрати на НДДКР, безпосередньо пов’язані з основною діяльністю компанії, в тому числі заробітна плата дослідників, купівля необхідних для проведення розробок матеріалів і запасів, орендна плата за обладнання для НДДКР і 65% витрат на дослідження, виконані в університетах за контрактами з промисловістю.

Крім того, в США застосовуються спеціальні податкові стимули, щоб посилити співпрацю фірм з університетами. Американські фірми мають право вирахувати з податку на прибуток 20% з витрат на фінансування фундаментальних наукових досліджень в університетах. Також, фірмам дозволяється відняти з валового доходу, при розрахунку оподатковуваного податком прибутку, вартість наукової апаратури та обладнання, що безкоштовно передається ними університетам і некомерційним організаціям. Ці пільги сприяють розвитку на базі університетів великих науково-технічних центрів, у межах яких налагоджуються тісні зв’язки між університетською наукою і виробничими фірмами.

Знижка на інвестиції в НДДКР є однією з небагатьох податкових пільг, які, зміцнюючи фінансовий стан корпорацій, полегшували науково-технічний розвиток. Так, фірми завдяки знижці на НДДКР, наприклад, затративши 100 тис. дол. на дослідження і розробки, має право отримати 25 тис. дол. компенсації, що дозволяло приблизно на 10% збільшити розмір оборотних коштів, а багатьом високотехнологічним фірмам – на 20–40%.