Сторінка
6

Аналіз поєднання традицій та новацій середньої музичної освіти

2. Принцип діалогу. У музичній педагогіці він має характер духовного спілкування вчителя з учнем та їх обох із музичним твором. Принцип діалогу визначається передусім єдністю спільних прагнень викладача і студента до накопичення досвіду і виконує функцію основи взаємонавчання. Ситуація діалогу і співтворчості є тим імпульсом, тією першоосновою, на якій розвивається вся система навчання. Усна традиція у вихованні музиканта не є ідентичною вербальному коментарю, це безпосередній, живий характер способу передачі. Основними культурними типами музичної творчості і навчання є фольклор, професійне мистецтво усної, а також письмової традицій. Музично-педагогічні школи завжди прагнули до всеохоплюючого підходу в навчанні та вихованні.

Варто зазначити, що тенденція до згасання усної традиції навчання збіглася із зростанням соціоцентристських процесів, які відбуваються в культурній динаміці. Однак в педагогічній практиці існували і модернізовані форми відтворення усної традиції: відеозаписи майстер-класів, концертів видатних музикантів тощо. Своєрідним прикладом відтворення усної традиції музичного навчання є впровадження концепції Д. Кабалевського в практику викладання музики в загальноосвітніх школах 70-х років ХХ століття. Якщо взяти до уваги те, що музиканти-педагоги усної традиції були блискучими виконавцями, чудовими методистами, психологами, вихователями, дослідниками, то сучасний музикант має бути майстром і співучасником творення художнього образу.

3. Принцип міжпредметних зв’язків. Цей принцип ґрунтується на універсальному зв'язку явищ культури, науки, асоціацій у людській свідомості. Оптимальним варіантом цього принципу є міжпредметні зв'язки між моделями навчання. Завдяки цьому реалізуються принцип творчої організації навчального процесу (співтворення педагогом і учнем нового досвіду, нового особистісно-професійного знання), а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості, єдність наукового, раціонального і художньо-творчого компонентів. Отже, сама природа музичного феномена вимагає глибоко особистісного ставлення до музики, що веде до проникливого діалогу із самим мистецтвом та з учнями під час творчої діяльності.

4. Творча організація навчального процесу. Навчальна модель на основі дослідження спирається на безпосередній досвід учня. Для педагога важливими є участь у роботі і мінімальна екстраполяція власного досвіду в пошуковий процес учня чи студента. Монтаж як художній метод ґрунтується на синтезі образних рішень, що складає інтуїтивно-чуттєве цілісне осягнення смислу музичного твору, так зване "вершинне переживання", катарсис. Монтаж сприяє образному діалогу "в просторі заняття музикою, активізуючи уяву, ідентифікацію, синтезування, дивергентне мислення".

Метод створення культурного контексту широко використовується в практиці музичного виховання. Він виявляє спільність мови культури і мови мистецтва, дає можливість поєднати об'єктивні знання з досвідом художнього сприйняття конкретної особистості. У разі застосування дослідницької моделі відбувається "переозначення" смислу музичного твору із суб'єктивно даного в особистісно-значущий. Цей метод сприяє формуванню культурної самоідентифікації особистості учня як одного з провідних принципів особистісно орієнтованої освіти.

Ігрова модель навчання дає змогу активізувати творчий потенціал для оволодіння знаннями, застосовувати їх у реальному житті. Гра може застосуватися під час вивчення предметів будь-якого циклу. Метод імітаційного моделювання базується на ідентифікації з конкретною людиною, станом, ситуацією.

Сучасна середня музична освіта має максимально залучати перспективні інформаційні технології "мультимедіа", які дають змогу одночасно представляти текстову, графічну та аудіоінформацію. Впровадження сучасних технологій у процес викладання музики сприяє створенню "синестезійної" інноваційної моделі. Синестезія є вельми продуктивною в музиці, якщо ґрунтується на комплексній дії аналізаторів. Це сприяє поглибленню ідентифікації, розвитку творчої уяви, асоціативних зв’язків і артистизму.

Щодо формування духовного потенціалу учнів середніх навчальних закладів серед найбільш ефективних інноваційних технологій було обрано проективну техніку та арт-терапію. Система арт-терапевтичних занять, побудованих на одночасному поєднанні різних способів самовираження (музика і спів, рух і танець, драма, поезія, композиція) дає змогу вирішити виховні, психотерапевтичні, діагностичні та розвиваючі завдання. Інтеграція цього напряму з психологією і педагогікою, на думку багатьох вчених, дасть можливість створити таку гуманістичну методологію, яка б гармонічно поєднувала досягнення науки і досвід мистецтва.

Таким чином, особистісно орієнтований підхід викликає до життя інноваційні моделі, що забезпечують умови для духовно-творчого саморозвитку особистості дітей в системі закладів середньої освіти. В особистісно орієнтованому освітньому процесі використовуються методи, які враховують індивідуальні властивості особистості, забезпечують її ціннісно-смисловий розвиток, формують здатність до моральної саморегуляції і творчої самореалізації.

Саме освіта, культура та мистецтво є фундаментом, на якому базується формування людського капіталу – головного елементу національного багатства країни. Реформування системи освіти та культури, є вкрай необхідними для сприятливого соціально-економічного та демографічного майбутнього, утвердження України на світовій арені як високотехнологічної економічно розвинутої демократичної держави.

Реформування освіти в Україні, здійснюване протягом останніх років справді "революційними" темпами, потребує, на нашу думку, ґрунтовного критичного аналізу в межах відкритої дискусії всіх учасників освітнього процесу, адже йдеться, без перебільшення, про майбутнє країни. Сьогодні одним із ключових питань вітчизняної мистецької освіти є її інтеграція в європейський культурний простір. На жаль, по-справжньому актуальне, багаторівневе й багатозначне завдання зводиться переважно до загальних понять, мало зрозумілих у своїй сутності широкому колу митців і діячів мистецтва – "Болонська декларація", "Болонський процес" і т. д.

Крім вивчення досвіду учасників Болонського процесу, не слід забувати й про те, що саме наш досвід безперервної мистецької освіти, підготовки професіоналів високого класу викликає зацікавленість серед представників мистецьких навчальних закладів з інших країн, залучених до процесу євроінтеграції.

У процесі уніфікації вищої освіти та дотримання єдиних євростандартів неминуче зникає і такий важливий критерій, як престижність того чи іншого навчального закладу. Тривалий історичний шлях розвитку, набутий досвід, сформовані традиції є потужним енергетичним полем, яке й надає притягальної сили (престижності) університету чи академії. Тому реформу вищої освіти в музичній сфері можна й необхідно здійснювати так, щоб зберегти й збагатити перевірені часом власні традиції, такі, як засади навчання, своєрідність національної системи безперервної музичної освіти, і це жодною мірою не суперечить положенням Болонської конвенції, а дозволить здійснювати професійну підготовку музикантів-фахівців на рівні магістра в межах вимог Болонського процесу.