Сторінка
7

Класний керівник у сучасній школі

2. Розроблення вправ для розвитку чи послаблення певних рис.

3. Їх включення до щоденного плану (наприклад, протягом одного тижня, місяця контролюємо свою поведінку, звертаючи увагу, чи не стаємо неприємними для людей через те, що насміхаємося з них, кажемо їм прикрі слова).

4. Спостереження когось із близьких за нашим прогресом (навіть клас помітить, що ти змінився).

5. Щоденний контроль за виконанням наміченого плану. Учнів можна навчити деяких прийомів самовиховання особистості через ставлення до інших, а саме: завжди виявляти повагу до одно­літків; намагатися рахуватися з інтересами інших, іноді робити спробу Навіть підкоряти власні інтереси колективним прагненням, побажан­ням; ніколи не починати бесіду з товаришем з підкреслення його слабких сторін; краще починати з позитивного, що є в особистості однолітка, а потім переходити до його негативних сторін; виховувати в собі уміння слухати співбесідника, вникати в його переживання пробувати "ставити" себе на його місце; завжди поважати почуття гідності товариша, однолітка, яким би він не був; сприймати людині такою, якою вона є. Не шукати в ній тільки негативні риси або, навпаки, не робити з неї ідеалу].

Ставлення до себе можна сформувати, використовуючи такі запитання і завдання для самопізнання: як швидко виконуєш різні доручення у школі і вдома; яке ставлення до отриманих наслідки (позитивне, байдуже, негативне тощо); чи завжди знаєш наперед який результат отримаєш від певного заняття (спортивного, трудового тощо); чи вмієш планувати свої дії, вчинки, результати навчання, праці; чи розвинуті в тебе такі психічні якості, як пам'ять, мислення, увага; чого бракує тобі в досягненні навчальним спортивних, трудових результатів; чи ти лінивий; пробував ти "вів боротьбу" із різними негативними проявами в своєму характері? Дай оцінку собі як особистості ("відмінно", "добре", "задовільно", "незя довільно").

Роботу з корекції емоцій, особливо негативних, класний керівний розпочинає з відвертих бесід з вихованцями. Пропонуємо один варіантів подібної бесіди. Не варто піддаватися таким негативним почуттям, як заздрість, мстивість, ненависть, оскільки ці емоції, пере живання вражають насамперед нас самих. Заздрощами, ненавистю прагненням помститися ми «з'їдаємо самих себе», викликаємо хворе би. Наприклад, заздрість аж ніяк не сприяє нашому спокою і зовсім не допомагає нам наблизитися до того, чому ми заздримо.

Є люди, які добре поводять себе, але лише до того моменту поки їх щось не роздратує. Тоді така людина вибухає люттю і проста стає несамовитою. Як можна позбутися цієї негативної властивості Якщо людина хоче правильно поводити себе з людьми, вона мусить навчитися стримувати себе, додержуватися норм і правил поведінки. Кажуть, що треба намагатися зберігати зовнішній спокій навіть тоді коли відчуваєш себе роздратованим. Чому оточуючі повинні страждає ти через твою невитриманість? Але й "ковтання злості" погано діє на здоров'я. Звідси виходить, що самовладання має бути не зовнішнім, а внутрішнім. Треба поступово відвикати від внутрішніх вибухів засвоїти, що не слід хвилюватися через те, чого ти не можеш змінити. У неприємній ситуації найкраще не хвилюватися, а приступити до подолання перешкод, виправлення недоліків.

Уявіть собі, що хтось з вашого оточення — чи вдома, чи серед знайомих — зробив таке, від чого у вас "закипіла" кров. Зрозуміло, що це діє на вас негативно не тільки морально (псує настрій), а й фізично (на здоров'я). З цього стану можна "вийти" по-різному. Психологи пропонують такі прийоми:

1. Нестриманість зовнішнього вияву почуттів, обурення, крик. У деяких темпераментних народів це вважається цілком звичайним, але наші правила пристойності вимагають іншого. Цей спосіб прийнятний лише у великому горі — виплакати, викричати ("італійський спосіб").

2. Прореагувати, але звичним в суспільстві способом. Коли є можли­вість, рубайте дрова, мийте підлогу, зробіть зарядку, пройдіться енер­гійним кроком. Фізична діяльність послабить внутрішнє нервове напру­ження. Центр негативних емоцій розміщений в іншій сфері можу, ніж центр руху. Інтенсивна ходьба, робота пов'язані з дією моторного центру і виключенням центру, що керує нашими турботами, пригніче­ністю, тривогою. Біг, швидкий рух посилює кровообіг, поглиблює дихан­ня, а це сприяє поліпшенню настрою.

3. Навчитися третього способу найважче — взагалі не дозволяти спалахувати злості. Це вже справжнє самовладання, не тільки зовнішнє, а й внутрішнє.

Позицію важковиховуваного підлітка, що, як правило, не збігається з позицією педагогічно керованих учнів, слід делікатно коригувати. Педагог використовує ситуації, що стихійно створюються в учнів­ському колективі, або будує їх з урахуванням своїх знань і досвіду. Методом створення ситуацій моделюються певні умови, за яких учню необхідно розкрити свої погляди, вчинки, беручи до уваги громадську думку, норми та правила поведінки в школі, суспільні й національні традиції тощо.

Подаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні його потребам і інтересам, здібностям і психологічним якостям проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких приваб­ливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відпо­відальність, гуманність, активність. Класний керівник створює умови для нагромадження морально-етичного досвіду в процесі міжособистісних взаємодій з однолітками, дорослими, навчає орієнтуватись в складних ситуаціях, допомагає дотримуватись соціально бажаної поведінки.

Сім'я і класний керівник

Робота класного керівника не може бути високоефективною, якщо він не підтримуватиме тісного контакту з батьками. Цей напрям роботи вихователя можна вважати найскладнішим. Соціальні психологи стверджують: якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості учня, то сили школи потроюються, якщо такий союз слабкий або це склався взагалі, сили школи зменшуються, а то й на дві третини. Тільки 70 відсотків батьків визнають всю відповідальність за поведінку, навчальну та виховну діяльність своїх дітей, не посилаючись на школу і суспільство. На їхню думку, сім'я виховує, школа дає знання, а суспільство — роботу і право самовизначитися в жилі. Чверть батьків вважає, що виховувати дитину повинні сім'я, иі^ола Й суспільство, тому відповідальність за її поведінку, зокрема правопорушення, має розподілятися порівну. Понад 5 відсотків батьків взагалі знімають з себе відповідальність за виховання своїх дітей, за міру готовності їх до корисної діяльності. Отже, ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Виходячи з цього, класному керівникові важливо так будувати свої взаємини з батьками вихованців, щоб останні відчували емоційний, душевний комфорт в умовах школи та сім'ї.

Педагогічна практика переконує, що робота з батьками насамперед починається з добору відомостей про сім'ї від учнів та їхніх батькп. Класного керівника має цікавити: склад сім'ї, де живе учень; кількість дітей у сім'ї; спеціальність та місце роботи бптька, матері, осіб, що їх заміняють; матеріальні й побутові умови сім'ї (розмір житлоплощі, кількість кімнат, чи має дитина свій навчальний або ігровий куточок, які аудіовізуальні засоби, музичні інструменти має сім'я, які журнали та газети читаються тощо); моральне обличчя батьків (провідні інтереси в сім'ї, як проходить дозвілля, ставлення до праці, навчання членів сім'ї, дотримання норм і правил суспіль-ного життя, особливості взаємин між членами родини; взаємини з сусідами).