Сторінка
8

Робота з обдарованими дітьми

Названі моменти у навчальних заняттях на уроках повинні доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи, яка організовується у вигляді виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участі у масових заходах тематичного характеру: вечорів любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін., огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з вченими і т.п. Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в обласних, міських та інших олімпіадах. Важливо при цьому керувати позакласним читанням учнів. Необхідні і контакти вчителів з позашкільними установами, де займаються школярі. Вчителі вивчають інтереси та нахили учнів і допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

Стримують розвиток обдарованих дітей: відсутність соціально-матеріальної бази, поля прояву різнобічних талантів дітей, їх творчості; формалізована, механізована і автоматизована система навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою; відсутність психологічної допомоги дітям у подоланні комплексу неповноцінності.

«У природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. Кожному може дати щастя творення, кожного треба вивести в люди. Це перший наріжний камінь моєї педагогічної системи» – стверджував В.О. Сухомлинський.

У США для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання. Його програма передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині можуть дозволити розпочати навчання в школі раніше. В її стінах дитині дається можливість засвоїти програму швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу в клас. Практикується в роботі з такими дітьми швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Можуть використовуватись програмоване та індивідуалізоване навчання та використання комп’ютера.

Оптимізація процесу навчання. Оптимізація процесу навчання – це таке управління, яке організовується на основі всебічного врахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методів навчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найефективнішого (в межах оптимального) функціонування процесу з точки зору заданих критеріїв.

До критеріїв оптимізації процесу навчання належать:

а) ефективність процесу навчання – результат успішності навчання учнів, а також їх вихованості і розвитку; б) якість навчання – ступінь відповідності результатів навчання вимогам всього комплексу цілей і завдань навчання, ступінь відповідності результатів максимальним можливостям кожного школяра в певний період розвитку; в) оптимальність витрат часу та зусиль учнів та учителів, відповідність діючим гігієнічним нормам.

Вибір певної структури процесу навчання завжди пов’язаний з прийняттям педагогом рішення про завдання, зміст, форми і методи навчання. Такі рішення приймаються з різним рівнем обґрунтованості, з різною впевненістю в те, що вибраний комплекс засобів є найкращим для даних умов.

Мають місце такі види вирішень: а) машинальне, що приймається ще до того, як осмислюється інформація, в основному рефлекторно; б) інтуїтивне, що базується на інтуїції; в) асоціативне, що опирається на асоціації з попередніми рішеннями; г) пробне – ґрунтується на методі проб і помилок; д) імовірнісне – передбачає деяку оцінку ймовірного результату рішення; е) детерміноване – найповніше обґрунтоване, що опирається на знання причинно-наслідкових зв’язків і інших зв’язків у системи, які дозволяють науково передбачити результати.

Основні вимоги до вибору цілісної структури процесу навчання: а) цілісне охоплення процедурою вибору всіх основних компонентів процесу навчання; б) опори на всі принципи дидактики; в) послідовне врахування цілей навчання, можливостей системи, завдань навчання, специфіки змісту і форми його організації при виборі методів навчання; г) врахування діагностичного характеру засобів і видів навчання, їх переважаючої спрямованості на вирішення певного кола завдань, наявність у зв’язку з цим сильних і слабких сторін у кожного з них, необхідність опори на сильні і нейтралізація слабких сторін; д) орієнтація вибору на раціональне розмаїття засобів навчання з метою максимально важливого врахування особливостей учнів і комплексної реалізації всього кола завдань навчання; е) динамічний підхід до вибору структури процесу, що відображає динаміку самої системи, в якій проходить навчання, тобто виключення з практики шаблонної структури навчання для учнів певного класу, зміну характеру навчання з розвитком школярів.

Найтиповіший підхід до вибору оптимального варіанту вивчення навчального матеріалу:

а) аналіз змісту навчального матеріалу: складність змісту, його характер (основний, теоретичний, експериментальний), спосіб подання інформації (словесний, наочний, практичний), логічний підхід до викладу (індуктивний, дедуктивний), характер пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, пошуковий, репродуктивно-пошуковий), новизна змісту (повна, часткова, мінімальна); б) аналіз пізнавальних можливостей учня: рівень вихованості, рівень освітньої підготовки, ступінь трудності матеріалу для даного класу, домінуюче ставлення до навчання, типовий характер пізнавальної діяльності, рівень навичок навчальної праці, темп навчальної роботи, стан впливу мікро середовища; в) самоаналіз можливостей педагога: наявність належної навчально-матеріальної бази, володіння класом, атмосфера стосунків між педагогом і учнями; г) конкретизація цілей і завдань навчання: освітні (формування знань, спеціальних умінь з предмета, навичок навчальної праці, позитивного ставлення до навчання), виховні (моральні, етичні, трудові якості, світогляд), розвитку (інтелектуального, емоційного), д) конкретизація змісту навчального матеріалу: забезпечення політехнічного характеру змісту, між предметних зв’язків, виховного характеру змісту, розвиваючого характер; е) вибір форми навчання: тип уроку, групові, індивідуальні форми роботи в класі і вдома; є) вибір методів навчання: словесні, наочні практичні; стимулювання пізнавальної діяльності учнів, методика контролю і самоконтролю; темп навчання.

Пізнавальні прагнення обумовлюються базальними потребами людини, зокрема дитини, підлітка, юнака, їх реалізація відбувається в діяльності, що узгоджує вияв пізнавальних потреб з іншими, підсилюючи або витісняючи їх. Пізнавальні прагнення, реалізовані в пізнавальній діяльності, є засобами самовідновлення та самозбагачення духовно-інтелектуальної сфери людського розвитку. Спонукальні чинники актуалізації пізнавальних потреб і пізнавальної діяльності полягають в усвідомленні мотиву, який містить у собі прийняття мети й зосередження волі.

У загальносуспільному контексті обидва чинники - суспільного мотиву й суспільної волі - взаємопов'язані, а їх рівновиявленість є найголовнішою умовою дійової врегульованості спонукальних можливостей у сфері формування стійкого вияву освітніх потребі домагань дитини, підлітка, юнака.