Сторінка
6

Екологічна психопедагогіка

Вимога збалансованого розвитку поширюється не тільки на споживання людства загалом, вона стосується індивідуального споживання громадян.

Настав час, коли збалансований розвиток набув місця центрального базового поняття в системі екологічних знань людини, а повсякденне дотримання такого розвитку оцінюється як вияв екологічної культури особистості.

Отже, до розвитку екологічної кризи причетний кожен землянин. Це другий важливий факт, що маємо усвідомити ми — дорослі та наші діти.

На школу покладається завдання не тільки забезпечити усвідомлення учнями сутності збалансованого розвитку суспільства, а й сформувати навички врівноваженого споживання, здорового способу життя. Тоді можна буде сподіватися, що майбутній менеджер виробництва, оператор ЕОМ, фермер чи агроном на своєму робочому місці не зможе порушити екологічні вимоги — оскільки це означатиме для нього піти проти своїх особистих принципів і переконань.

За результатами діагностичного дослідження (ситуативного тестування), було виділено 4 групи учнів, залежно від стратегії їхньої поведінки щодо природи (активно агресивна, пасивно агресивна, природовідповідна та активно природоохоронна). Хоч для переважної більшості учнів характерні природовідповідна та активно природоохоронна стратегія, утім у 5—11-х класах спостерігається поповнення груп учнів з активно агресивною та пасивно агресивною стратегіями за рахунок частини тих, що мали природовідповідну та активно природоохоронну стратегії. Особливо зростає кількість учнів із пасивно агресивною стратегією, які не нищать без потреби природу, проте й не контролюють своє споживання та байдужі до виявів екологічних порушень інших учнів чи дорослих.

Чому, незважаючи на екологізацію змісту загальної середньої освіти, організацію практичних екологічних справ учнів у школі, у громадських дитячо-молодіжних екологічних організаціях тощо, рівень екологічної культури учнів низький?

Серед низки причин на сучасному етапі найвідчутніші дві:

1. Недостатня особистісна орієнтація процесу екологічного виховання у сім'ї, школі та в позашкільних виховних закладах.

2. Нагромаджений негативний досвід спілкування з природою, що домінує в суспільстві та переймається дитиною у сім'ї як усталений стереотип.

Для усунення першої причини нині, як ніколи, сприятливі умови, оскільки одним із пріоритетів державної політики в розвитку освіти визнана особистісна орієнтація. Мається на увазі орієнтація на формування особистісних цінностей школярів.

Природа — важлива суспільна цінність, оскільки є джерелом задоволення матеріальних потреб людства — у середовищі та засобах існування, а також пізнавальних, естетичних, комунікативних, рекреаційних та інших духовних потреб. Завдання екологічного виховання — досягти того, щоб природа набула для школяра життєво важливого значення, стала його особистісною цінністю. Показниками того, що це сталося, можуть бути екологічно доцільна поведінка, здоровий спосіб життя, активна екологічна позиція, різні дії на поліпшення стану довкілля, постійний систематичний самоконтроль за своєю природовідповідністю.

Виховна технологія відповідає вимогам особистісно орієнтованої, якщо вона формує ціннісні настанови, досить інтенсивно впливаючи на емоційну сферу кожної дитини. Тільки на емоційній основі можливе свідоме засвоєння знань та бажаних практичних дій, зокрема й екологічних.

Використання особистісно орієнтованих технологій екологічного виховання — прерогатива вчителя, що залежить від розуміння значення цих технологій, наявності відповідного методичного забезпечення та професійних умінь побудови виховного процесу.

Щодо усунення другої причини – домінування у суспільстві негативного досвіду спілкування з природою, що засвоюється дитиною у сім'ї та найближчому соціумі, — на школу покладається роль осередку екологічних ініціатив — широкого просвітництва серед батьків, особливо, молодих, організації колективних екологічних проектів, учнівських та спільних із дорослими, написання листів-звернень до державних та адміністративних органів, преси, телебачення з екологічними пропозиціями, створення громадських рухів екологічного спрямування, залучення учнів до участі в дитячо-молодіжних громадських екологічних організаціях тощо.

Діяльність людини вносить все більш і більш глибокі матеріальні зміни в навколишній світ, але сам він міняється трагічно повільно, не встигаючи йти в ногу з цим швидко набираючим швидкість процесом. І от вже все більш і більш очевидним стає те, що неодмінною умовою виживання людського роду є удосконалювання самої людини, підняття його моральних якостей на рівень, що відповідає масштабам і швидкості змін у сучасному світі.

Це відчуття необхідності інтелектуального і морального удосконалювання людини цілком погодиться з відомою тезою навчання В. И. Вернадського про перехід біосфери у формоване людським розумом стан — ноосферу. До цього ж висновку приводять нас і представлення Н. А. Бердяєва про творчість як вище покликання людини і черговому етапі розвитку людської цивілізації.

Роздумуючи над шляхами вдосконалювання людини, не можна не бачити, що воно відбувається насамперед через передачу необхідних якостей від людини до людини, від покоління до покоління за допомогою культури й освіти. А це значить, що нові вимоги, що пред'являє сучасна цивілізація до Homo sapiens, можуть бути реалізовані насамперед через зміни в змісті і формах освіти.

Сьогодні у всіх країнах світу йдуть реформи освітньої системи. Нова картина світу, викликана появою глобальних проблем, з неминучістю приводить до необхідності нової освіти. Цю нову освіту по праву можна назвати екологічною. Екологія — це наука про будинок. Сьогодні людина починає розуміти, що будинком, що вимагає його безустанної турботи, стає вся планета.

Екологічна освіта припускає навчання дбайливому відношенню людини до навколишнього світу і разом з тим вдосконаленню внутрішнього світу самої людини. Тільки усвідомлення себе як частини макросвіту, пов'язаної з ним незліченними нерозривними зв'язками, дозволяє будувати гармонічні відносини з навколишнім середовищем.

Раніше освіта допомагала людині пристосувати навколишнє середовище для свого безпечного і зручного існування. Сьогодні здійснення такої мети припускає навчання турботі про це середовище. Тільки усвідомлення людиною свого місця у світі і своїй відповідальності перед ним допоможе налагодити правильні стосунки з навколишнім середовищем. Таке розуміння цілей освіти вимагає зміни її змісту, форм і методів навчання.

Теоретична основа екологічного виховання ґрунтується на рішенні задач у їхній єдності: навчання і виховання, розвитку. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління. Правильно використовуючи різні методи виховання, вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.

Як відомо, виховання тісно пов'язано з навчанням, тому виховання, засноване на розкритті конкретних екологічних зв'язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінки в природі. Останні, в свою чергу, не будуть голослівними твердженнями, а будуть усвідомленими й осмисленими переконаннями кожного учня.