Сторінка
10

Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови

Функціональний підхід до шкільного мовного курсу передбачає, що вивчення мовної теорії підпорядковується завданням розвитку мовлення. Тому сучасний урок мови повинен забезпечувати не лише опанування учнями програмового обсягу знань про мову та мовлення, а й формування вмінь застосовувати набуті знання в мовленнєвій практиці.

Розглянувши різні види діяльності, ми зупинились на дуже важливій діяльності, без якої неможливо будувати навчальний процес, здійснювати пізнання, забезпечувати спілкування, - на мовній діяльності.

Виділивши мовну діяльність як фундаментальну діяльність людини, Л.С. Виготський виділив в ній багатющі можливості розвитку особистості, свідомості, всіх пізнавальних процесів людини.

Дійсно мовна діяльність дитини, проникає абсолютно у всі види людської діяльності, маючи всі основи для глибокого і систематичного вивчення її багатьох і точних аспектів, її ролі у формуванні особистості дітей, і їх освіті, вихованні та розвитку.

Особливості мовної діяльності полягають:

в сприйманні дитиною мови інших;

у вираженні ним особистих думок, суджень, переживань;

в активному впливі на слухача (прагнення переконати, доказати свою правоту, настояти на своєму).

Мовно-мовленнєва діяльність, супроводжуючи весь навчальний (і поза навчальний) процес, включаючи учителя і учнів у безперервне спілкування, в якім розвивається культура мови, де кожен з її учасників, як було сказано лінгвістом С.І. Ожеговим, повинен вміти знайти не тільки точний засіб для вираження своїх думок, а й найбільш зрозуміле, виразне, розумове яке б підходило до даного випадку.

На уроках мовно-мовленнєва діяльність вчителя займає 70% часу, а учнів - всього 20%. Решту часу на уроках займають паузи, відволікання уваги учнів, запитання, просьба повторити сказане вчителем.

Відомо, що 73% вчителів зазначають, що активізація пізнавальної діяльності проходить за допомогою мовної діяльності, яка має активізуючий характер.

І вчитель, і учні правильно керуються тими вимогами, які вони ставлять до своєї мовно-мовленнєвої діяльності (ясності, точності, логічності, змістовності, багатству мовних форм, в значно меншій мірі до її експресивності).

Мовно-мовленнєва діяльність учнів в процесі вивчення української мови виступає в різних модифікаціях:

допомагає активному сприйманню інформації учителя і відповіді товаришів, сприяє придбанню змістової основи пізнавальних процесів учня і формування мовного вираження;

є вираженням результатів особистих пізнавальних надбань учнів: наповнюваності їх знань, ширини, глибини, особистого їх характеру, мобільності знань та вмінь;

виражає їх відношення до навчання і учіння; їх внутрішній поштовх, інтереси, нахили, їх настрій під час здійснення навчальних дій, задоволення (або незадоволення) від навчальної, пізнавально та іншої діяльності;

виступає дуже виразно у формуванні міжсуб”єктних відносин на уроках - і як вираження позиції учня, і як бажання його впливати на вчителя, товаришів, доказати і переконати їх в обґрунтованості своїх суджень. В цих особистих вираженнях школярем свого „я", у впливовій силі мовної діяльності складається її велика цінність для активного підключення учнів у процес спілкування, для відшліфовування їх самостійних суджень, для формування їх суб’єктивної, особистісної позиції.

є основою у спілкуванні з товаришами і вчителем у всіх її проявах: у спілкуванні через мовну діяльність і виражається позиція школяра.

У вчителя мовно-мовленнєва діяльність на уроках української мови, в залежності від її призначення, виражена різними функціями:

інформативно - пізнавальна, розрахована на присвоєння учнями знань, умінь, на організацію їх пізнавальної діяльності різного характеру і рівня;

комунікативна, яка здійснює загальне зі школярами, направлене на встановлення контактів, необхідних в навчально-пізнавальній діяльності, на формування сприятливих відношень, між особистісних, міжсуб”єктивних зв’язків;

стимулююча, яка сприяє активності, самостійності учнів, формуванню їх інтересів, працездатності, регулюючих механізмів.

Ці функції в мовно-мовленнєвій діяльності вчителя не відокремлені один від одного, вони складають необхідну для його професійних якостей єдність. Лише їх поєднання забезпечує ефективність навчального процесу, пізнавальної діяльності школярів.

На думку О. Потебні, за допомогою слова не можна передати іншому свої думки, можна лише активізувати його власну думку. Але далеко не кожне слово активізує розум дітей.

Специфічно пізнавальна мотивація є необхідною умовою продовження процесу мислення і одним з найміцніших рушіїв роботи пізнавальних процесів. Думка, за словами, Л. Виготського, народжується не з іншою думкою, а мотивами, якими керується наша свідомість. Тому справжній вплив на когнітивну сферу дитини можна здійснювати, лише володіючи інформацією про мотиви учня. Оскільки розвиток пізнавальних потреб молодшого школяра значною мірою залежить від його світогляду, то варто цю роботу проводити у системі з працею над ціннісними орієнтаціями дитини.

Мотивація є одним з важливих компонентів учбової діяльності. Вона є джерелом активності суб’єкта.

Мотив - це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб’єкта і визначають її спрямованість.

Отже, мотиви учбової діяльності це система психологічних факторів, що зумовлюють діяльність учня у школі, або причина, що спонукає до учіння школяра.

В учнів молодшого шкільного віку формуються різноманітні навчальні мотиви. Першокласнику подобається вчитися, читати, писати. У процесі навчання інтереси дитини збагачуються і диференціюються. У багатьох дітей пізнавальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи доля них як самоціль.

При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на запитання: Що спонукає учня до даної конкретної пізнавальної діяльності? Яке ставлення учня до виконання навчального завдання?

У деяких школярів мотиви учіння пов’язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають вони до учбових дій. Як правило учні на запитання „ Чому ти вчишся в школі? ” відповідають коротко: „ Щоб бути грамотним, навчитись читати, писати” та ін. Їхні відповіді - це, в основному, судження дорослих, побажання батьків. Ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут учіння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності (наприклад, задоволення соціальної потреби в самоствердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов’язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов2язку, а також вузькі особисті мотиви - задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь - що відзначитися в колективі однолітків (М.І. Алексєєва (1929 - 2001), Л.І. Божович, С.О. Мусатов).