Сторінка
3
Навчання дітей у Київській Русі було підпорядковане вихованню у них народного світогляду, оволодінню основами хліборобської культури. Діти зростали на народній моралі та естетиці, дотримувалися звичаїв своїх предків, у них формувалося ставлення до природи як до живого організму, розуміння природного календаря.
У зв’язку з тим, що Київській Русі постійно загрожували кочівники, надзвичайної ваги набувало національне виховання. Воно здійснювалося на матеріалі билин, казок, легенд, оповідей учасників військових походів, пісень та іншими засобами народної педагогіки. Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є "Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096 або 1117 р.). У своєму "Повчанні ." автор дає важливий матеріал для суджень про виховний ідеал Київської Русі. Викладаючи думки про гуманні стосунки між людьми, він закладає начала, які згодом стали основою педагогіки українського народу. У "Повчанні…" він піклується про єдність рідної землі, закликає безкорисливо служити Вітчизні. У творі подаються поради і вимоги щодо виховання дітей:
– постійно працювати і не лінуватися;
– мати благородну поведінку;
– мати чисту душу і худе тіло;
– поважати старших і коритися їм;
– вчитися добру, любові, гуманізму, у тому числі й до інших народів;
– уміти вести бесіду, під час якої більше думати, ніж говорити;
– постійно вчитися, міцно запам’ятовувати і повторювати раніш вивчене, одноразово вчитися новому;
– виявляти самостійність у навчанні тощо.
Визначаючи сучасний виховний ідеал, варто звернутися до ідеалів кінця ХІХ – початку ХХ ст., де найбільше проявилося відродження української нації, пробудження національної самосвідомості, зростання активності прогресивної інтелігенції у змаганнях за соціальний прогрес України, її освіту, науку, культуру. Виховний ідеал, який висували в той час педагоги-просвітителі, ґрунтувався на загальнолюдських та національних цінностях. Аналізуючи твори українських "просвітян" Б. Грінченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, можна простежити в них ідеал добра, справедливості, відданості своїй державі, патріотизму, любові до праці на благо свого народу, до рідної мови, історії, культури.
Визначний педагог, голова київського товариства "Просвіта" Б. Грінченко уявлення про ідеальну людину обґрунтував досить чітко у своїх педагогічних і художніх творах. Ідеал особистості у Б. Грінченка випливає із майбутнього України: вільної, незалежної, рівноправної у міжнародному світі. Щоб побудувати таку країну, треба, перш за все, створити національну школу. Це добре розумів Б. Грінченко, надаючи великого значення вивченню рідної мови в національній школі.
"Школа, що викладає чужоземною мовою, ніколи не може дати стільки знання, скільки дає школа з рідною мовою викладання", - писав Б. Грінченко
На думку Б. Грінченка, лише в національній школі можна виховати справжнього патріота своєї батьківщини, гармонійно розвинену особистість, добру, чуйну, гідну своїх великих пращурів, яка зможе бути корисною своїй державі, сприяти її процвітанню.
Геніальна поетеса і педагог Леся Українка, як і Б. Грінченко, М. Коцюбинський, була щирою Українською патріоткою і сповідувала високу національну ідею. Їй було притаманне глибоке почуття гідності свого етносу.
Ідеалом у творчості Лесі України була людина, здатна вести за собою, вдосконалюватися, щоб відповідати своєму великому покликанню. Ця людина повинна залишатися протягом усього життя корисною для інших людей суспільства.
У своїх творах вона підносила ідеї добра, справедливості, непримиренної боротьби з гнобленням, втілюючи освітньо-виховний ідеал демократії. В її поезіях звучать духовні заповіти: бути з народом, любити народ, виховувати в собі дух волі, незалежності, творити ідеали, які б служили народові.
Видатний письменник і громадський діяч М. Коцюбинський, спрямував свої зусилля на прищеплення ідей національно-культурного відродження селянської молоді, розуміючи, що саме вона у недалекому майбутньому буде відігравати головну роль в українському русі. Можна сказати, що виховний ідеал М. Коцюбинського – це ідеал людини-трудівника, людини з багатою духовністю, вольової сміливості, яка вміє оцінити красу навколишньої природи, любить свій рідний край.
Нині, вивчаючи творчість Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, учні сприймають їх виховний ідеал. Твори українських "просвітян" сповнені добротою, справедливістю, гідністю, патріотизмом. Виховний ідеал українських просвітніх діячів – це відображення гуманно-демократичних уявлень передової української інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття про ідеал людини – патріота своєї Батьківщини.
Іван Огієнко (1882—1972) — мовознавець та історик церкви, педагог, громадський діяч, проводив значну роботу з аналізу та узагальнення стану освіти в Україні та проектування структури, змісту народної освіти національної школи.
І.І. Огієнко стверджував, що у школі весь навчально-виховний процес повинен будуватися так, щоб учень проймався українським патріотизмом, національною свідомістю і світоглядом. Найважливішим фактором виховання підростаючих поколінь учений вважав виховання рідною мовою, що є джерелом національного духу, культури. Мова, за твердженням педагога, нерозривно пов’язана з народом та його історією: "Рідна мова – то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова – то основа нашої історії, як душа цього народу.
Велику увагу І.І. Огієнко приділяв питанню творення української культури. "Сила народу – в силі його культури", – наголошував він. Учений намагався довести важливість духовної культури в житті кожного народу, зокрема, українського. Виховувати у дітей змалку національну духовну культуру – завдання кожного учителя.
Серед учених-педагогів радянського періоду питанням виховання учнів на національних традиціях найбільш глибоко і змістовно займався видатний український педагог-новатор В. Сухомлинський. Важливим джерелом його творчості була класична педагогічна спадщина, без усвідомлення і використання якої неможлива висока культура та результативність педагогічної праці.
Актуалізація В. Сухомлинським відомих з минулого педагогічних істин означала піднесення їх на якісно новий, вищий ступінь, підпорядкування виховним завданням. Осягаючи і переосмислюючи старе, педагог боровся за утвердження й розвиток нового.
Видатний український педагог С. Русова стверджувала: "Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів…" . У тлумаченні змісту національного виховання велику цінність також становлять повчання В. Мономаха, Я. Мудрого, твори Т. Шевченка.
Державна незалежність, яку здобула Україна наприкінці ХХ століття, призвела до активізації пошуків нових шляхів національного виховання: