Сторінка
7

Педагогічна роль оцінки на сучасному етапі

У сучасній педагогічній практиці в загальноосвітніх школах найчастіше оцінки виставляються за виконання домашнього завдання. Педагогам досить часто важко розібратися в прогалинах у знаннях учнів з кожного предмета. В свою чергу учень також усвідомлює, що рівень його знань не дозволяє йому рухатися далі. Якщо учню не надати своєчасну допомогу, він поступово здобуде “загальну оцінку” як слабкий або невстигаючий. У даному випадку оцінка перестає стимулювати пізнавальну діяльність школяра. Як зробити оцінку стимулюючою – одна з актуальних проблем педагогічного сьогодення. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє констатувати, що до важливих педагогічних умов ефективного використання оцінки належать: систематичне здійснення контролю; диференціація й індивідуалізація контролю, необхідність глибокого обґрунтування оцінки (повнота інформації про оцінку); гнучке використання оцінки (врахування індивідуальних можливостей кожного учня); вияв викладачем щирої радості (або суму) при виставленні оцінки (щире співпереживання).

Високий показник неуспішності в загальноосвітній школі інколи ототожнюють з “кризою” діяльності педагогічного колективу. Нині школа має створити такі педагогічні умови навчання, які позитивно будуть впливати на розвиток пізнавальних і творчих здібностей. У цьому контексті актуальними є ідеї Ш.О.Амонашвілі, який, досліджуючи виховну і навчальну функції оцінювання, вказав на тісний зв’язок цього процесу з навчально-пізнавальною діяльністю. Дуже сучасно звучать й ідеї видатного педагога-гуманіста В.О.Сухомлинського у зв’язку із затребуваністю особистісно орієнтованої моделі навчання, основи якої були закладені у вітчизняній педагогіці працями Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва та ін. Особистісно зорієнтований підхід встановлює, що в центрі навчання знаходиться сам учень як особистість – його мотиви, цілі та бажання, неповторний психологічний склад. Реалізація особистісно орієнтованої моделі навчання, що розглядає учня як суб’єкт, передбачає організацію навчальної діяльності, спрямованої на співробітництво її учасників. Виходячи саме з інтересів учня, учитель формує, направляє і коригує всю їх навчальну діяльність, домагаючись якісного засвоєння школярами матеріалу, який вивчається, для чого необхідний високий рівень мотивації навчання.

Під мотивацією у психолого-педагогічній науці розуміється процес, у результаті якого будь-яка діяльність (у даному випадку – навчальна) “здобуває для індивіда відомий особистісний зміст, створює стійкість інтересу до неї і перетворює зовні задані цілі його діяльності у внутрішні потреби особистості”. Інакше кажучи, мотивація є немов би внутрішньою рушійною силою дій і вчинків суб’єкта, без якої особистісна орієнтація неможлива. Саме тому слід насамперед розвивати мотивацію і керувати нею, враховувати її при побудові педагогічного процесу. Серед безлічі мотиваційних факторів одне з найбільш важливих місць займає відмітка як результат оцінювання навчальної діяльності школярів. Однак саме з відміткою, як свідчить практика пов’язано багато шкільних проблем. Недарма педагоги-гуманісти називають відмітку “батогом і пряником”, за допомогою яких учитель намагається впливати на дитину, керувати її навчальною діяльністю. В.О.Сухомлинський пише з цього приводу: “ З перших днів шкільного життя на тернистому шляху навчання перед дитиною з’являється ідол – відмітка. Для однієї дитини він добрий, поблажливий, для іншого – жорстокий, безжальний невблаганний . Він намагається задовольнити його чи – на худий кінець – обдурити ідола і поступово звикає учитися не для особистої радості, а для відмітки”. Тому до відмітки слід ставитися дуже обережно, оскільки вона може підірвати віру дитини у свої сили, надію на успіх навчання, любов до вчителя, що є одним з найдужчих мотиваційних факторів, згубно позначитися на ставленні до школи і навчання, сприяти формуванню в дитини комплексу неповноцінності.

Як відзначають учені, мотивація великою мірою залежить і від емоційного тла навчання. Дитина, а особливо молодший школяр, у силу вікових особливостей особливо гостро має потребу в почутті комфорту захищеності під час перебування в школі, емпатії з боку вчителів і однокласників. Якщо ж тло навчальної діяльності негативне, то дитина привчається халтурити, обдурювати, ухилятися від навчання, причому сама сприймає це як гру. Погана ж відмітка, поряд з іншими факторами, саме і створює негативне тло навчання, породжує почуття страху, невпевненості, що найчастіше призводить до так званих шкільних стресів.

Крім того, якщо не ставити погану відмітку за недостатньо гарну роботу, у свідомості дітей поступово складається переконання, що виконане завдання не є пройденим етапом, що завершився остаточним “вироком” учителя. Перед дитиною не закривається дорога до успіху: те, що він не зміг зробити зараз, він зробить у майбутньому, може бути вже сьогодні чи завтра. Почуття незавершеності для дитини є сильним мотиваційним фактором, оскільки залишає йому надію, дає шанс. Така “відкрита перспектива” спонукає його прагнути до виконання роботи ще і ще раз – доти, поки вона не завершиться позитивним результатом, що і виразиться у відповідній відмітці.

Цілком природно виникає питання: коли ж це варто робити. Очевидно, відповідь варто шукати, виходячи з взаємозв’язку дії оцінювання із контролем. У сучасній школі традиційно застосовується вид контролю, при якому помилки у процесі навчання залишаються невиявленими і невиправленими, оскільки при розімкнутому управлінні процесом навчання (термін В.П.Безпалько) не ставиться завдання діагностики всіх проміжних станів процесу засвоєння знань учнями. В останні десятиліття все частіше звучать думки вчених про необхідність поопераційного контролю, що Безпалько називає “замкненим”. Поопераційний контроль забезпечує “постійне спостереження за основними характеристиками дії, яка формується, у ході самого процесу навчальної діяльності учня і корекцію цієї діяльності у випадку відхилення заданих значень характеристик від заздалегідь визначеної еталонної величини”. В умовах сучасної школи варто розумно сполучити обидва види контролю – і за кінцевим результатом, і поопераційний, але мета цих двох видів контролю повинна бути різною, а відмітка має виставлятися не за кожний із них. Причому оцінювання результатів навчальної діяльності школярів під час проведення поопераційного контролю може здійснюватися за такими критеріями, як кількість і характер помилок і реальний час виконання вправ. Оцінювання ж результатів навчальної діяльності під час проведення контролю за кінцевим результатом варто здійснювати за допомогою відмітки за прийнятою в даній освітній системі шкалі. Такий спосіб оцінювання навчальних досягнень школярів приведе до створення емоційного комфорту в процесі навчання, а значить – до підвищення мотивації навчання, розвитку повноцінної, інтелектуальної особистості, якій притаманне почуття власної гідності, що відповідає цілям сучасної освіти.

Отже, оцінка має багатий мотиваційний потенціал. Так, К.Г.Делікатний виділяє декілька аспектів цієї проблеми. З оцінкою пов’язаний розвиток прагнення до особистого успіху, що є важливою умовою виховання високої культури праці і сумлінного ставлення до своїх обов’язків. Але при цьому важливо дбати про те, щоб оцінка не ставала метою навчання, не перетворювалася на своєрідний фетиш. Високий бал, схвальні оцінні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка в старших класах відіграє роль вольового мотиву, забезпечуючи медалістам переваги під час вступу до вузу, кращі характеристики. Оцінка пов’язана з таким мотивом, як усвідомлення учнями перспектив щодо застосування ними знань у майбутньому. Стимулююча роль оцінки полягає і у позитивному впливі на формування у школяра вольових рис, зокрема наполегливості й зібраності. Разом з тим оцінка вказує на залежність учня від вчителя, якому надано право робити висновки про його знання і здібності, діяльність переваги й недоліки, у ній відбиваються професійні вміння, освіченість і культура педагога. Слід ще раз підкреслити, що оцінка, точніше відмітка, може породжувати в учнів побоювання, а іноді й страх, стресові стани, апатію, невіру у свої сили. Процес гуманізації освіти вимагає від педагогів щирого і відкритого ставлення до учнів, особливо до тих, хто схильний до конфліктної поведінки. Не можна не погодитися з важливістю і необхідністю впровадження особистісно зорієнтованого підходу до навчання учнів на сучасному етапі, оскільки саме такий підхід дозволить встановити дружні стосунки і залучити учнів до співпраці.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: