Сторінка
2

Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства

- превентивно – профілактичний характер соціально – педагогічної підтримки, орієнтованої на всі категорії та контингенти з метою можливого раднішого виявлення проблем на основі диференційованого, особисто – орієнтованого підходу;

- включення самих людей, клієнтів у процесі вирішення своїх проблем на принципах самодопомоги як активних його суб’єктів, учасників життєдіяльності суспільства;

- пріоритет соціально – педагогічної роботи з сім’єю, сімейно – сусідським співіснуванням, общиною, роботи з сім’єю, опора на сім’ю зі всіма контингентами населення, що сприяє гармонізації, розвитку духовно – моральних відносин у соціумі;

- інтеграція сил, засобів і можливостей різних державних і не державних інститутів ( на всіх рівнях, у тому числі на муніципальному, найближчому до сім’ї, особистості ) в економічному і повноцінному їх використанні в соціальній сфері; у роботі з дітьми та дорослими, багатими та бідними, різними ексклюзивними і маргінальними групами населення;

- підвищення соціально – педагогічної компетенції в процесі професіоналізації інституту соціальних працівників, інших спеціалістів соціальної сфери, соціальних служб різноманітних відомств;

- визнання і укріплення авторитету суспільних організацій, розвиток волонтерського ініціативного руху з включенням до нього різних груп і верст населення, у тому числі розвиток різноманітних дитячих, молодіжних ініціатив.

Соціально – педагогічна ідея сьогодні „визріла”, склався соціальний фон, зробивши цю теоретично обґрунтовану ідею реальною, профілактикоорієнтованою. Без подальшого руху соціальної педагогіки як науки і освітньої галузі відбувається відомий у розвитку наукових знань феномен своєрідного „топтання на місці”. В суспільстві сформувались умови, коли якісний розвиток соціальної педагогіки став не лише можливим, але й необхідним як механізм інтеграції науки і практики.

Історичні передумови становлення і розвитку соціальної педагогіки

Маючи глибоке історичне коріння і передумови розвитку в світовій та вітчизняній практиці, соціальна педагогіка опирається на багатий арсенал ідей, положень і практикоорієнтованих розробок минулого століття і початку ХХ століття, які складають генетичну суть сучасної соціальної педагогіки, розкриваючи історикологічну послідовність і структурно – функціональну динаміку інтеграції соціально – педагогічних знань.

Соціальна педагогіка як самостійна наука і галузь освіти розвивалась і визрівала в умовах об’єктивного процесу диференціації наукових, у тому числі педагогічних знань.

Історико – педагогічний аналіз, ретроспективний погляд на соціальну педагогіку як феномен освіти, науки і культури дозволяє виділити, перш за все, актуалізацію на різних історичних етапах думки про цінність людини і відношення до неї. Уже в середині ХVI століття освіта розглядається як основа суспільного благополуччя ( Т.Мор, Т.Кампанелла ). Не дивлячись на абсолютизацію всесильності освіти, такий підхід, а також ідей свободи творчості, всезагальної освіти, права особистості на людську індивідуальність, принципи природо відповідальності, також, як культуровідповідальності, здійснили позитивний вплив на розвиток соціально – педагогічної освітньої парадигми ( Я.А.Каменський, Ж.Ж.Руссо, Д.Локк, К.А.Гельвецій ).

У ХVII – XIX століттях у європейській педагогіці принцип природо - відповідальності став основою багатьох теорій освіти під загальною назвою педагогічного натуралізму ( також відомий як теорія вільного виховання ).

Визначимо найбільш відомі підходи до принципу природо - відповідності:

- виховання – це всестороній і гармонійний цілісний розвиток ( ранній період; Ж.Ж.Руссо і його послідовники );

- розвиток людини в процесі виховання – це забезпечення її росту, задоволення і розвиток інтересів і потреб особистості ( Д.Дьюї та інші);

- розвиток людини в процесі вільної реалізації ним своїх потенціалів, а виховання – це створення можливостей для самореалізації і само актуалізації (К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Олпорт та інші).

Слід відмітити біхевіористичну концепцію в освіті, що сформувалась під впливом учених, які відносяться до „біхевіорестичної школи” в психології ( А.Вейс, Е.Торндайк, Д.Уотсон, У.Хантер та інші). Біхевіоризм виклав моделі поведінки людини, в основі яких – різні способи реакції на вплив навколишнього середовища. Пізніше, на початку ХХ століття, ці тенденції отримали розвиток і відображення у „реформаторській педагогіці” У,Джеймса, Д.Дьюї, В.Лая, Г.Кершенчитейнера. вираженням раціоналістичного напрямку в педагогіці вважається прагматична і непрагматична теорії навчання, орієнтованих на ідею прагматизму і виражених в підлеглості навчання головній меті – підготувати особистість, максимально успішну в соціальному і професійному плані. При цьому успішна кар’єра вважалась головною метою, яка виправдовує засоби. Прагматизм рекомендує уникати конфліктів з державою, заперечує далекі ідеали і завдання і проголошує раціоналізм основною технологією оптимальної поведінки людини.

У кінці ХІХ століття ідеї соціальної педагогіки, єдності освіти і середовища, соціальної освіти „проростали” у реалізації різних форм нестандартного навчання і виховання ( О.Вільман, П.Наторп, Р.Штайнер ).

Усі ці ідеї також знаходили своє відображення у вітчизняних соціально – педагогічних концепціях і розвитку дослідно експериментальної роботи. Принцип „пізнання і самопізнання людини”, погляд на особистість як на активного об’єкта освіти, інших видів життєдіяльності, з опорою на її здібності, можливості, переваги, інтереси, соціальну активність обґрунтували в своїх працях В.Водовоз, П.Каптарєв, П.Леегафт, М.Ломоносов, М.Неклюєв, В.Островський, М.Пирогов.

Основні положення соціально –педагогічної концепції освіти, відсутні К.Д.Ушинським і розвинуті його послідовниками М.Крофом, М.Бунаковим, Г.Ульяновим, А.Герлом, Л.Моздалевським, передбачають розвиток педагогіки сімейного виховання і розглядали процес освіти, виходячи з сутті людини, на антропологічних основах.

Поява нової теорії і практики вільного виховання ( К.Вентцель, В.Вернадський, Л.Толстой ) на основі розуміння взаємозв’язку природних і соціальних процесів сприяло закріплення думки про необхідність врахувати у процесі освіти справжнє місце людини в світі, розвивати в неї відповідальність за себе і оточуюче її середовище, в якому вона живе, працює, відпочиває.

Відмітимо, що в кінці ХІХ століття розвиток соціальної педагогіки було відповіддю на глибокі соціальні зміни, що охопили буржуазне суспільство – крах системи цінностей, норм, ослаблення виховних функцій сім’ї та інших соціальних зв’язків.

З цього часу став використовуватись широкий підхід до предмету педагогіки, йшло її збагачення соціальними ідеями, переглядалися взаємовідносини з соціальною практикою, посилилось соціальне бачення виховання, зросли інтереси до проблем соціалізації особистості, педагогіки соціальної роботи, соціального середовища.

У перші десятиріччя ХХ століття на розвиток соціальної педагогіки в світі ( особливо – в Германії та інших європейських країнах ) здійснив вплив так званий рух сетельмнтів. У США цей рух підтримував сім’ю з метою покращення її становища, розвивав ідеї допомоги общині, сусідам, соціальним товариствам. У ці роки отримав широке розповсюдження метод індивідуальної соціальної допомоги, як в США, так і в європейських країнах.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: