Сторінка
3

Методи виховання

Громадська думка. Як метод виховання за своєю сутністю вона є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок конкретної особистості, колектив прагне, щоб та усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати треба не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб людина самостійно вказала причину допущеного огріху. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки людину легше переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді: вона бачить, як реагують товариші, колеги на поради педагога, керівника і членів колективу, пересвідчується, що її погляди ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад. Тому, організувавши обговорення поведінки, досвідчений педагог уникає надмірного втручання в розмову. Коли колектив сам дає оцінку й ухвалює рішення, людина сприймає це серйозніше, оскільки переконується, що ніхто не налаштовував колектив проти неї, її товариші мають власну думку.

Вихователь повинен формувати громадську думку заздалегідь, а не тоді, коли треба обговорити певний учинок. Успішності цього процесу сприяють єдність педагогічних вимог, чітка система самоврядування, систематична робота з учнівським активом. Важливу роль відіграють і стимулювання учнів до висловлювання власної думки, колективний аналіз конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання критично оцінювати думки і явища, аргументовано обстоювати власну думку.

Вправляння. За своєю суттю вправляння передбачає створення умов для формування і закріплення позитивних форм поведінки особистості.

До цього методу формування суспільної поведінки людини доводиться вдаватися протягом усього життя, найчастіше, звичайно, у молодому віці. У школі, наприклад, учневі щоденно доводиться вправлятися у виконанні розпорядку дня, дотриманні шкільного режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо у кожній сфері життя особистості вимоги будуть досить суворими, змушуватимуть її чітко виконувати свої обов'язки, вона щоденно вправлятиметься у позитивній поведінці, у неї з'являться відповідні навички і звички.

Важко придумати заздалегідь вправи, які можна було б рекомендувати педагогу на всі випадки життя. Підбір їх має бути вдумливим, творчим. При цьому педагог повинен обґрунтовувати підопічному необхідність вправляння, дбати про його доступність, систематичність, оптимальність для формування певних навичок і вмінь.

Привчання. Цей метод виховання особливо ефективний у виховній роботі зі шкільною молоддю. Адже не завжди є змога і потреба очікувати моменту, коли учень свідомо виконуватиме вимоги шкільного режиму. Він повинен це робити з першого дня перебування у школі. Лише згодом дитина усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність. Отже, правильна поведінка учня формуватиметься в конкретних ситуаціях шкільного життя.

Доручення. Як метод виховання також має своєю метою вправляння дитини в позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи учнівський колектив дає учню завдання, виконання якого вимагає певних дій або вчинків.

Використання цього методу вимагає врахування індивідуальних особливостей особистості. Передусім доручення підбирають із таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвитку ще не сформованих якостей. Наприклад, неорганізованим корисно давати завдання підготувати і провести захід, який вимагає самостійності, ініціативи, зібраності.

Одержавши доручення, підопічний повинен усвідомити його важливість, значення для колективу і для себе. Саме це і сприяє формуванню серйозного ставлення до нього, а також необхідних умінь, навичок.

Доручення має бути посильним: нескладне виховує самовпевненість, непосильне – підриває віру в свої сили. Педагог повинен не тільки визначити саме доручення, а й допомогти його виконати. Доручення можуть мати постійний або епізодичний характер. Постійні доручення доцільно давати людям, які вже мають необхідний досвід їх виконання, а також розвинуте почуття відповідальності. Доручення з часом доцільно ускладнювати за змістом і методикою його виконання.

Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Відсутність контролю породжує безвідповідальність. Контроль може мати індивідуальний характер (з боку педагога) або здійснюватися у формі звіту на зборах колективу чи засіданні його активу. Виконання доручень слід оцінювати.

Створення виховуючих ситуацій. Беручи за критерій особливість впливу на поведінку підопічних, прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на дві групи: творчі й гальмівні.

До творчих прийомів належать вияв доброти, уваги і піклування; вияв умінь і переваг учителя; активізація прихованих думок і почуттів; зміцнення віри учнів у власні сили; довір'я; залучення до цікавої діяльності.

Позитивні наслідки в індивідуальній виховній роботі дає вияв до вихованців доброти, уваги і піклування. Він викликає почуття вдячності, створює атмосферу взаємної поваги і довір'я. Теплі почуття до педагога чи товаришів згодом поширюються і на інших людей.

Створення виховуючих ситуацій, у яких виявляються уміння і переваги вчителя, можливе у роботі з людьми різних вікових категорій. Найкраще їх можна проаналізувати, вдаючись до шкільної практики. Кожен учень, як правило, захоплюється певною галуззю знань. Якщо педагог не тільки виявляє уміння і знання у цій галузі, а й залучає до її опанування вихованця, то це викликає в нього захоплення, піднімає в його очах авторитет педагога.

Жодна людина не байдужа до свого місця в колективі. Однак кожна переживає своє становище по-своєму, нерідко приховуючи свої думки і почуття. Спостереження за її поведінкою, розмови з нею дають змогу виявити, чим вона особливо дорожить. Створена відповідно педагогічна ситуація, що активізує приховані думки і почуття, дає змогу формувати позитивні риси особистості.

Інколи молода людина втрачає віру у власні сили, заявляє, що у неї нічого не вийде, вона нездібна. Особливо поширені ці настрої в ранньому дитинстві. Такі діти часто байдужі до зауважень, оцінок учителів. Вони почувають себе неповноцінними, стають пасивними. У цих випадках дуже важливо мобілізувати їх здібності, зміцнити віру у власні сили. Для цього створюють таку педагогічну ситуацію, в якій особистість могла б у чому-небудь виявити себе, переконатися, що вона на щось здатна. Досвідчені педагоги так намагаються організувати процес навчання, щоб учень міг упоратися із завданням, а товариші помітили його перші успіхи. Упевнившись у своїх силах, помітивши інтерес до себе і відчувши повагу товаришів, він починає вірити в свої сили, прагне поводитися краще. У нього також пробуджується почуття власної гідності.

Прийом довір'я базується на вірі в те, що в кожній людині є щось хороше, на що можна опертися і досягти вагомих успіхів.

В індивідуальній роботі використовують і прийом залучення до цікавої діяльності. Вона захоплює вихованця, у ній він «забуває» свої погані потяги, в нього народжуються хороші прагнення, виявляються позитивні якості.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: