Сторінка
7

Методика підготовки та проведення лекційних занять у вищій школі

Досвідчені лектори звичайно підбирають до кожного розділу лекції 3 – 5 прикладів, що доводять основну думку. Цього буває достатньо, так як аудиторія добре сприймає перерахування невеликої кількості фактів і зуміє прослідкувати за розвитком головної теми виступу.

Необхідно, щоб лектор при викладі матеріалу посилався на свіжі і достовірні факти.

Дуже важливо підібрати в підтвердження своїх думок цитати найбільших авторитетів. Цитати можуть служити логічним або психологічним доводом в лекції, так як вони наділені більшою навіюваною силою. Саме тому використовувати їх слід лише тоді, коли вони дійсно зроблять матеріал лекції більш переконливим, коли вони підтверджують, доводять думки, вислови лектора. Зловживання цитатами призводить до того, що лектор іноді ще не висловивши слухачам своїх власних думок, “приховується “ за чужими. Лекція стає непереконливою, нецікавою. В цьому випадку слухачі отримали б більше користі, якщо просто прочитали літературу, з якої лектор взяв ці цитати.

Складання плану лекції і тексту лекції. Коли матеріал зібран і проаналізован, можна розпочати роботу по складанню точного плану змісту майбутньої лекції. На цьому етапі необхідно продумати, чітко сформулювати питання теми, розмістити їх в суворо визначеній послідовності.

В останній час лектори все частіше вдаються до побудови тезисного плану, котрий полегшить роботу лектора в аудиторії.

Тезисний план – це розгорнутий план, що містить не лише ствердження (основні положення), але й логічну систему доказів кожного з них; ствердження і їх логічний взаємозв’язок. План лекції систематично переглядається, оновлюється, а іноді і перебудовується після “обкатки” лекції в аудиторії.

Добре складений план має велике значення в роботі лектора над текстом майбутнього виступу. План лекції являє собою повне розкриття основ змісту теми, а не простий повтор її назви. Він дозволяє розподілити матеріал в певній логічній послідовності, допомагає його відібрати. Так як лекція суворо регламентована, саме план буде являтися тим засобом, який “відкине” все другорядне, залашивши матеріал, без якого не можна обійтись.

План – це орієнтир лектора і слухача, так як точно визначає межі проблеми, теми. А іноді план – це єдине, що під час читання лекції полегшує її сприйняття, допомагає лектору правильно побудувати виступ.

Дуже важливо, щоб план був рухомий і доповідач в залежності від регламенту лекції міг викреслити один-два підрозділи або, навпаки, їх додати для більш детального визначення розглядаємих в лекції проблем.

План, який лектор візьме з собою на трибуну, “план для себе”, – це ніби своєрідний “сценарій” лекції: в ньому визначається логіка викладення матеріалу і логіка роздумів; відмічається час, який лектор витратить на вирішення тої чи іншої проблеми, розділу лекції, для відповідей на запитання слухачів. В цьому плані вказується час, місце і порядок використання наочних засобів в лекції. Можна відмітити і методичні прийоми лектора, записати деякі приклади, факти, цифри, цитати, назви 3-4 друкованих робіт, в яких тема представлена найбільш повно. Цей план набагато відрізняється від “плану для слухачів”, який звичайно повідомляється їм на початку виступу для того, щоб вони отримали більш конкретне уявлення про зміст лекції, про логіку її побудови, краще сприймали роздуми лектора.

Якщо виступ на ту чи іншу тему передбачається один раз, лектор обмежується складанням детального розгорнутого “плану для себе” або запише тези виступу, тобто короткі положення, що розкривають суть тієї чи іншої проблеми. В тезах відображаються принципові положення, що конкретизують в якійсь мірі кожен пункт плану лекції. Тези допомагають охопити зміст теми, продумати майбутній виступ, коротко сформулювати основні положення, запам’ятати докази, факти, роз’яснення, обгрунтування, аргументацію.

Конспект являє собою короткий виклад основних положень, теми і висновків. Він допомагає встановити взаємозв’язок ідей, привести їх в систему. Якщо у лектора є детальний план, тези або конспект майбутньої лекції, можна вважати, що він підготовлений до виступу.

Початківці, та й багато досвідчених лекторів зазвичай пишуть повний текст майбутнього виступу. Це надає роботі над темою завершеності. Текст дисциплінує і організовує лектора.

Текст лекції включає в себе три частини: вступ, основну частину, висновки.Кожна частина має певну функцію.

Вступ психологічно вводить слухача в процес сприймання. Він повинен привернути увагу, забезпечити контакт лектора з аудиторією. Тому склад вступу може бути наступним: вступне зауваження, формулювання конкретної мети лекції, огляд головних питань теми.

Вступне зауваження – це свого роду “гачок”, на який зачіплюють увагу слухачів. Це можна зробити, розповівши про щось цікаве, близьке для них. Це може бути: цікаве, захоплююче повідомлення, юмористичне зауваження; питання або навіть ряд питань, що звернені до слухачів; цитата тощо.

Перша фраза, перше слово, яке ви вимовите, з’явившись на трибуні, особливо відповідально. Тому перші слова виступу рекомендується записати і іноді навіть прочитати дослівно. За цей час ви периборите неминуче спочатку хвилювання, ввійдете в колію.

Розміри вступу визначаються рядом факторів: тривалістю лекції, її змістом, настроєм аудиторії тощо. Але завжди необхідно прагнути локанічності, не затягувати вступ; 3 – 4 хвилини буває достатньо.

Основна частина. В ній головне місце відводиться викладенню основного змісту матеріалу теми, його аналізу, узагальненню висунутих положень. Для успіху лекції важливе значення має поділ матеріалу на розділи, основні питання, іншими словами – хороший план.

План головної частини повинен бути ясним і простим. Звичайно він складається з 3 – 4 розділів. Більше ставити не слід, так як більша кількість питань ускладнює сприйняття. Важливо, щоб питання, записані в плані, були головними і необхіднимим для розкраття теми. Якщо питань буде більше, це майже завжди свідчить про те, що автор не володіє матеріалом, не домислив головну думку. В добре продуманому плані всі питання слугують головній меті, пов’язані загальною ідеєю.

У відповідності з законами логіки тема лекції виступає як ділиме поняття, а розділи являються частинами поділу. Ознака, за якою проводиться поділ, називається підставою поділу. Щоб не допустити логічних помилок при розбивці на розділи, необхідно дотримуватись наступних правил.

Поділ повинен бути відповідним, тобто об’єм членів поділу повинен дорівнювати об’єму ділимого. Це правило гарантує від двух можливих помилок: неповного або обширного поділу, коли якесь питання може виявитись поза планом або можуть з’явитися “зайві” розділи, що не входять до теми.

Поділ повинен проводитись за однією відповідністю, тобто мову слід ділити за однією якоюсь ознакою, не допускаючи її заміни.

Члени поділу повинні взаємно виключати один одного, тобто матеріал, включений в один з розділів, не повинен потрапляти в інший. Це призводить до не потрібних повторів.

Поділ повинен бути послідовним, тобто в плані потрібно дотримуватись суворої підпорядкованості розділів і підрозділів.