Сторінка
3

Аналіз методу навчання Story Telling

Якщо аудиторія різноманітна за віком, націлювати історію на молодших!

Сторітеллінг - це завдання, розподілене на розповідача та слухачів, що є взаємодією між двома сторонами і робить історію живою. Як підготувати історію?

Для того, щоб підготувати історію, необхідно:

Ш Прочитати історію декілька разів, спочатку для задоволення, потім уважно.

Ш Проаналізувати історію щодо привабливості, словесні картини, які необхідно побачити слухачам та настрій, який необхідно створити.

Ш Дослідити фон та культурні значення історії.

Ш Працювати з історією доти, доки персонажі та обстановка не стануть для розповідача такими реальними, ніби він особисто знає цих людей та бував у цих місцях.

Ш Візуалізувати історію. Уявити звуки, смаки, запахи, кольори. Той, хто розповідає тільки тоді може передати історію іншим, коли він яскраво бачить історію сам.

Історії малюють словесні картини і використовують звуки, риму та повторення слів. Розвиваючи та вивчаючи історію треба концентрувати увагу на її візуальному та аудіальному аспектах: збирати її у серію візуальних картинок, як фільмова стрічка або ретельно увібрати у себе ритм та розташування звуків слів.

Також треба вивчити історію в цілому, а не фрагментами. Опанувати історією, потім спростити її структуру до простих нарисів сцен. Не слід намагатися запам'ятати її, хоча необхідно знати першу і останню фрази напам'ять!

Спланувати сюжет: Початок, у якому готується бекграунд, вводяться дійові особи та конфлікт; Тіло, у якому конфлікт розвивається до Кульмінаційного моменту; і Розв'язка конфлікту. Спостерігати за тим, як починається дія, за тим, як вона прискорюється, за повторенням в діях, за тим, як і де відбуваються переходи. Спрощуючи або адаптуючи історію, не змінювати первинного сюжету. Увібрати стиль історії: Для збереження оригінального смаку та сили історії слід вивчити характерні фрази, що повторюються скрізь всю історію. Слід також звернути увагу на структуру речення, на фрази та незвичайні слова і вирази. Дуже важливо тренуватися розповідати історію якомога частіше - перед дзеркалом, друзям, в дорозі, будь-кому, хто буде слухати, навіть своєму коту. Навіть якщо історія стара і знайома, потрібно використовувати уяву і весь арсенал навичок розповідача, щоб зробити історію живою. Під час процесу підготовки історії слід використовувати всю свою уяву, щоб оживити історію.

Елементи донесення історії до слухачів:

§ Відвертість та переконаність (бути щиросердечним);

§ Ентузіазм та натхнення (це не є штучне або гучне хвилювання);

§ Жвавість (у жестах, голосі, виразах обличчя).

Історії стають цікавішими, коли є жвавість та різноманітність голосових інтонацій розповідача.

Власні усні навички сторітеллінгу:

Діалог;

Використання голосу;

Використання жестів та виразів обличчя;

Крокування;

Повторення.

Найбільш важливо розслабитися та бути собою. Розвивати свій особистий стиль, в якому розповідачеві зручно працювати.

Початок та закінчення історії:

Розповідання історій ефективніше тоді, коли є певна м'яка атмосфера, вільна від того, що відволікає увагу слухачів. Аудиторія повинна бути зручною та близькою. Розповідач має звернути ретельну увагу на необхідність наявності підготовчих матеріалів, які він повинен завжди мати під рукою і бути готовим налаштувати атмосферу, сприятливу для слухачів. Реквізити, костюми, чи гра на знайомство можуть також допомогти у зосередженні уваги та створенні гарного настрою. Традиційно розповідання історій починається з фрази «Одного разу…», потім робиться пауза, під час якої розповідач збирає свої думки до купи.

Деякі засоби утримання уяви слухачів:

Залучення та участь аудиторії у процесі розповідання історії;

Чітка зміна у рухах, голосі та настрої розповідача;

Незвичайний або неочікуваний поворот в оповіданні;

Слід особливо бути підготовленим до того, що буде декілька дітей (як правило, один чи двоє), що потребують особливої уваги і відволікають інших. В цьому випадку іноді слід тільки проігнорувати це, іноді це потребує пильного погляду або паузи доти, доки не буде припинено учнем порушення; іноді необхідно долучити цю дитину до історії, що розповідається. Але ніколи не можна говорити різко або гнівно, бо в іншому разі увагу аудиторії буде утрачено.

Закінчення історії:

Як тільки розповідач закінчив історію, йому потрібно зупинитися! Нехай думки дітей утримаються на історії. Не слід почувати себе зобов'язаним пояснювати історію або зводити кінець з кінцем. Слід дозволити дітям піти, розмірковуючи над щойно почутим і викристалізувати для себе значення цієї історії! Чим більш сторітеллер практикує - тим більш кваліфікованим він стає. Не варто боятися пробувати різні методи. Слід бути креативним. Оскільки навчання витікає із особистих досвідів. Слід очікувати помилки - навіть найліпші із нас помиляються. Не можна бути надмірно сором'язливим. Варто весело проводити час та поділяти радість історії.

У процесі розповідання історії оповідач використовує слова, жести, зоровий контакт, міміку руху, паузи. Слухач реагує висловлюваннями, жестами, виразом обличчя, стаючи таким чином невід'ємною частиною історії, що розповідається. Міміка, жести та інші невербальні засоби посилюють емоційний вплив розповіді на учнів. Живе слово, безпосередній контакт людини з людиною, людські якості оповідача, культура спілкування, психологічний настрій у виховному відношенні набувають набагато більше значення за будь-які технічні засоби. Не знижуючи ролі технічних засобів навчання у підвищенні ефективності підготовки учнів, англійські вчені, як і їх колеги з багатьох інших країн, вважають, що безпосереднє дидактично спрямоване спілкування з допомогою сторітеллінгу має безумовні переваги, оскільки воно олюднене і несе в собі живу душу.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: