Сторінка
13

Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності

Інвестиційні вклади передбачають купівлю або оренду будівель, споруд, приміщень. Однак невизначеність законодавства в сфері нерухомості веде до того, що чимало потенційних інвесторів відмовляється від участі в будь-яких проектах тільки тому, що стикається з величезними труднощами при оформленні майнових прав, що часто затягується на роки.

Залишається законодавчо неоформленою процедура оцінки неру­хомого майна. Та тільки незалежна оцінка може стати основою для справедливого оподаткування нерухомості й операцій з нею.

Особливої уваги заслуговує питання про законодавче визначення самого механізму здійснення інвестицій в економіку. Такий механізм міг би включати, по-перше, види інвестицій і визначення сфери їх правового регулювання, в тому числі особливості участі різних інвесторів у кредитуванні інвестиційних проектів, а також права юридичних осіб на емісію боргових цінних паперів, надання вексельних кредитів; по-друге, порядок придбання прав власності інвестором; по-третє, порядок державного регулювання інвести­ційної діяльності, що включає принципи розміщення централізова­них інвестиційних ресурсів і державних замовлень, механізм держав­ної підтримки пріоритетних галузей і виробництв.

Як свідчить світовий досвід, розвиток банківського сектора еконо­міки, як ніякий інший, вимагає не тільки надійної законодавчо-правової бази, а й прийняття стратегічних установок у сфері розвитку економіки і фінансово-грошових відносин. Життя показує, що діяльність кредитних організацій цілком залежить від можливості оцінити перспективу і надійність цільових орієнтирів державної економічної політики.

Активізація процесу злиття і поглинання у банківській системі України за останні роки відбувається в умовах свавілля у цій сфері. Але процес поглинання і злиття банків вимагає складного організа­ційного та юридичного оформлення, пов'язаного зі зміною структури і правового статусу відповідних банківських установ. Діючих нині законодавчих положень, на наш погляд, недостатньо для повноцінного контролю за процесом концентрації банківських капіталів.

Зауважимо ще раз, що недосконалість банківського законо­давства - одна з основних причин, що стримує процес становлення вітчизняної банківської системи. Початковою базою, на якій удосконалювалося б банківське законодавство, повинна стати Концепція економічного розвитку України, якої, на жаль, немає. Неузгодженість позицій із даного питання офіційних урядових структур, з одного боку, та фінансових і промислових кіл країни - з іншого, перешкоджає виробленню обґрунтованої концепції економічної реформи, а отже, й удосконаленню банківського законодавства.

Загальновідомо, що основою стратегії розвитку будь-якого комер­ційного банку є наявність правової бази, яка регулює і регламентує умови діяльності банків і визначає їх фінансово-економічні результа­ти. Удосконалення законодавчої бази банківської діяльності і взаємо­дія податкового і банківського законодавства випливає з таких основних положень.

1. Правове регулювання банківських і податкових відносин є складовою частиною єдиного законодавчого процесу, покликаного забезпечити становлення ринкових відносин і взаємодію усіх ланок соціально-економічної системи України як на державному, так і на регіональному рівнях.

2. Зміна банківських і податкових норм повинна мати послідовний, передбачуваний характер, який відображає потреби розвитку банківської системи і фінансово-кредитних відносин в Україні і сприяє досягненню фінансової стабілізації, без чого неможливе піднесення економіки.

3. Ефективність законодавства про оподаткування банків повинна виз­начатися не тільки фіскальними, а й, перш за все, несуперечністю правових норм і їх відповідністю цілям суспільно-економічного розвитку.

У ринковій економіці функції управління з боку держави не нас­тільки примітивні, як при адміністративно-розподільчій системі, коли роль державного управління зводилась до визначення кому і скільки виготовляти, а пізніше - кому і за якою ціною передавати. В нових умовах функції держави значно складніші; завдання полягає в тому, щоби діяльність державних органів управління створювала такі умови, при яких розвиток економічних і соціальних процесів йшов би в напрямі, заданих соціальних цілей.

У ринковій економіці важливим інструментом регулювання суспільно-економічного розвитку є фінансова політика, а основними провідниками її реалізації є банки.

Банки, які перетворились у нових економічних умовах в основні структурні ланки фінансово-промислових груп, транснаціональних корпорацій, державних і недержавних фінансово-інвестиційних ком­паній, асоціації економічної взаємодії, банківські холдинги та інші промислово-фінансові конгломерати, стали власниками, користува­чами і розпорядниками великих доходів і, відповідно, великими платниками податків.

Банківська сфера є особливим видом підприємницької діяльності, тому правове регулювання оподаткування банків виділяється у самостійний розділ податкового і банківського права в силу специфіки об'єкта правових відносин.

Податкова політика - це створення системи законів, правил і норм вилучення частини доходів юридичних і фізичних осіб, створених у результаті володіння власністю, що може приносити дохід, або в ре­зультаті господарської діяльності, яка так само приносить дохід, і при цьому стимулює примноження власності та розширення господарської діяльності. Податкове право є сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку із встановленням порядку здійснення обов'язкових платежів у держав­ний бюджет від різних видів господарської, соціально-громадської та індивідуальної діяльності. Банківське право регламентує правові умови залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб та їх розміщення на умовах платності, термінованості, поверненості, а також інших різноманітних послуг щодо вдосконалення фінансових угод і розрахунків.

Держава безумовно зацікавлена в розвитку банківської системи, в її стійкості і надійності як гаранта подолання кризи в економіці. Тому основні вимоги до законодавчої бази, на якій реалізується фінансова політика, включають:

- забезпечення стійкого розвитку банківської системи і попередження її краху;

- обмеження концентрації капіталу в одних руках і недопущення монопольного контролю над ринком фінансових ресурсів;

- забезпечення конкурентоспроможності банків на ринку фінансових ресурсів порівняно з іншими небанківськими фінансовими посередниками;

- активне стимулювання інвестиційної діяльності банків як важливого фактора зниження економічного спаду і наступного піднесення економіки та зростання життєвого рівня населення.

Система оподаткування банків за кордоном, як правило, пов'язана із загальною системою податків на корпорації.