Сторінка
2

Призначення та механізм формування статутного капіталу банку

Згідно з чинним законодавством термін відкритої підписки на акції не може перевищувати шести місяців. Якщо до закінчення цього строку не вдалося покрити підпискою 60 % акцій, акціонерний банк уважається незаснованим. До дня установчих зборів засновники, що підписалися на акції, повинні оплатити не менше 30 % (для закритих акціонерних товариств — 50 %) номінальної вартості акцій, але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Акціонери у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше одного року після реєстрації акціонерного банку, повинні оплатити повну вартість акцій. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10 % статутного капіталу банку. Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника.

Пайові банки формують свій статутний капітал за рахунок вкладів (внесків) учасників, при цьому за кожним з них зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації пайового банку кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 % вкладу, а повністю внесення вкладу повинно відбутися не пізніше одного року після реєстрації пайового банку.

Зазначимо, що Законом України «Про банки і банківську діяльність» не визначено специфіку діяльності кооперативних банків. Зокрема, не визначено відмінність місцевих кооперативних банків від звичайних обласних комерційних банків (за винятком розміру статутного капіталу і кількості учасників). Потребує законодавчого врегулювання й питання щодо переліку чи обмежень здійснюваних операцій і послуг, а також визначення кола клієнтів, що обслуговуються кооперативними банками.

Убачається доцільним і законодавче врегулювання підстав, на яких НБУ має право встановлювати для окремих спеціалізованих банків диференційований мінімальний статутний капітал. Зауважимо, що Законом не визначено саме поняття «спеціалізований банк», коло операцій і послуг таких банків. У ньому не дається й визначення «активів одного типу», які суттєво впливають на віднесення банку до спеціалізованого: банк набуває такого статусу в разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу. Таке нечітке формулювання може призвести до того, що банк, основною діяльністю якого є кредитування, та загальний обсяг кредитів якого становить понад 50 % суми активів, буде визнаний спеціалізованим банком. Тоді такий банк підпадає під дію ст. 48 Закону, якою передбачено, що спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % капіталу банку. В Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» НБУ це обмеження взагалі пов’язане з регулятивним капіталом, чим ще більше звужено можливості банків: банки будуть змушені обмежити залучення вкладів фізичних осіб, що негативно вплине на ресурсну базу банків, не сприятиме залученню до банківської системи коштів, які знаходяться у позабанківському обігу. Слід урахувати також наведене у Законі трактування банківського кредиту: це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що процедура створення банків у формі акціонерних товариств складніша за процедуру створення товариств з обмеженою відповідальністю, проте умови подальшого функціонування акціонерного товариства є сприятливішими, оскільки не залежать від особистих відносин між засновниками. Тому коли у формуванні статутного капіталу бере участь відносно велика кількість осіб, безумовно привабливішою формою є акціонерне товариство.

Коли ж з метою здійснення банківської діяльності свої кошти об’єднує невелика кількість осіб, — більш ефективне використання форми товариства з обмеженою відповідальністю. Відносна простота створення і подальшого функціонування такого товариства інколи може мати суттєві переваги порівняно з акціонерним товариством. Тому до вибору організаційно-правової форми банку слід підходити виважено, враховуючи її переваги і вади кожної, особливості створюваного банку, його спеціалізацію. Ство­рення спеціалізованих банків може сприяти вирішенню питання інвестицій через поєднання державних ресурсів з ринковими методами управління, пошуками об’єктів кредитування, залучення коштів не лише традиційними методами (вклади, депозитні сертифікати тощо), а й з допомогою емісії цільових облігацій, використання інших фінансових інструментів. Розвиток спеціалізованих банків сприятиме поєднанню у часі залучення банківських ресурсів з їх розміщенням, що потрібно за визначення розміру інвестиційних витрат.

Оскільки банківська діяльність пов’язана переважно з операціями з високоліквідними активами, то виникає питання щодо форми інвестування у статутний капітал. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях. Фактично це означає, що резидентам заборонено розрахуватися, зокрема за акції банку, вільно конвертованою валютою навіть за умови її наявності на законних підставах. Такі учасники банку повинні продати ВКВ на валютному ринку, а отримані гривні спрямувати на формування або збільшення статутного капіталу. Зазначений підхід ставить резидентів і нерезидентів у нерівні умови, причому нерезиденти мають можливість вибору того, в якій валюті (гривнях чи ВКВ) їм вигідніше здійснити внески до статутного капіталу банку. Тому логічною є пропозиція щодо надання резидентам можливості (за умови наявності дозволу НБУ) здійснювати внески до статутного капіталу також у ВКВ.