Сторінка
8

Види банківського капіталу та їх характеристика

За 2001 р. обсяг іноземного капіталу в загальній сумі зареєстрованого статутного капіталу українських банків зріс на 72,7 млн грн., або на 12,2 %, і на 1.01.2002 р. становив 669,4 млн грн., або 13,5 % від статутного капіталу в цілому.

Зменшення ризиків, стабілізація та подальший соціально-еко­номічний розвиток країни, інтеграційні процеси тощо сприятимуть активізації припливу іноземного банківського капіталу в Україну. Тому доцільною вбачається пропозиція щодо законодавчого врегулювання питання квотування участі іноземного капіталу в банківській системі України. Встановлення квоти у розмірі 25 % статутного капіталу банків з наданням Національному банку України законодавчих повноважень щодо оперативного регулювання розміру квоти (з урахуванням потреб у надходженні іноземного капіталу та інших завдань з розвитку ринкових відносин) відповідало б національним інтересам.

Слід зазначити, що на території України банки розміщено нерівномірно. Так, у 2001 р. їх кількість у м. Києві становила 55 % загальної кількості діючих банків, у Дніпропетровській та Харківській областях — майже по 8 %, Одеській та Донецькій областях — майже по 6 %. Концентрація банків у м. Києві пояснюється, зокрема, тим, що вони «ближчі до владних структур», тривалий проміжок часу через них проходили бюджетні кошти, доступнішим було рефінансування центрального банку. Водночас у м. Києві зосереджено ринки — валютний та фондовий, більш доступні для столичних банків. Територіальна концентрація та деконцентрація банків має як переваги, так і вади, ос­кільки змушує банки приділяти підвищену увагу розвиткові власної філійної мережі, вдосконаленню її структури та управління. Стратегія у галузі регіонального розвитку банківської системи має базуватися на принципі: банки для регіонів, а не регіони для банків.

На характеристику банківського капіталу суттєво впливає фінансовий стан банків України. За результатами 1999 р. 52 банки (25,6 % від загальної кількості вітчизняних банків) було віднесено НБУ до категорії проблемних. Із них 12 банків перебували у режимі фінансового оздоровлення (протягом 1999 р. у цей режим переведено дев’ять банків), у трьох банків було відкликано ліцен­зії на здійснення всіх банківських операцій, 37 банків перебували у стадії ліквідації. Станом на 1.01.2001 р. до категорії проблемних було віднесено вже 63 банки (32,3 % від загальної кількості банків України). Із них 20 банків перебувало в режимі фінансового оздоровлення та особливого нагляду, один знаходився у режимі санації, у двох призначено тимчасову адміністрацію, два бан­ки перебували у стадії реорганізації, 38 — у стадії ліквідації. На 1.01.2002 р. у стадії ліквідації перебувало 35 банків (18,5 % від загальної кількості), з них: 17 ліквідувалося за рішенням НБУ, 15 — за рішенням господарських судів, 3 — за рішенням зборів акціонерів. Упродовж 2001 р. з Державного реєстру банків України вилучено дев’ять банків, а зареєстровано три банки. Отже, кількість проблемних банків не зменшується, сьогодні до них віднесено майже кожен третій в країні. Тому нагальною задачею постає оздоровлення банківського сектору.

Характеризуючи структуру пасивів вітчизняних банків (за остаточним терміном погашення), зазначимо, що в ній у 1999 р. переважали короткострокові зобов’язання (до одного місяця) — 68,4 %; середньострокові зобов’язання (від місяця до року) становили 17,9 %, довгострокові (понад рік) — 13,7 %. У 2000 р. переважали короткострокові (до 7 днів) зобов’язання — 73,7 % (інші короткострокові зобов’язання — до одного місяця — становили 4,8 %), середньострокові — 12,9 %; довгострокові — 8,6 %.

Варто зауважити, що в структурі активів банківської системи короткострокові вкладення у 1999 р. становили 49,9 %, у 2000 р. короткострокові вкладення (до 7 днів) — лише 53,2 %, інші короткострокові вкладення (до одного місяця) — 4,4 %, середньострокові — 23,7 %, довгострокові — 18,7 %. Отже, простежується невідповідність між строками повернення активів і зобов’язань, що негативно впливає на поточну ліквідність або на рівень прибутковості активів банків.

Підсумовуючи викладене, наголосимо, що формування банківського капіталу відбувалось і відбувається у складних умовах реформування економіки держави. Соціально-економічна нестабільність країни протягом тривалого періоду, недосконалість правових та організаційних умов функціонування банківської системи негативно позначилися на фінансовій стійкості банків, їх фінансових результатах і капіталізації. Банківський капітал являє собою складну структуру, основу якої становить власний банківський капітал. Однак переважна частка припадає на залучений та позичений банківський капітал. І хоча власний банківський капітал і зобов’язання банку взаємопов’язані та взаємообумовлені, кожний з них має свою специфіку, ігнорування якої справляє негативний вплив на банківську діяльність в цілому і на функціонування банківського капіталу зокрема.