Сторінка
2

Види банківського капіталу та їх характеристика

Джерела формування банківського капіталу відображаються у правій частині балансового звіту, тобто його пасиві. За своїм економічним змістом статті пасиву балансу банку не однорідні, розміщуються згори донизу в міру збільшення строків зобов’я­зань. Пасиви балансу банку складаються з власного капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками і кредиторами. Власний капітал банків складається зі статутного капіталу, створюваних у процесі подальшої банківської діяльності резервного капіталу, фондів і резервів згідно з чинним законодавством країни. До власного капіталу прирівнюється нерозподілений прибуток, що знаходиться в обороті банку до його цільового використання. Отже, власний капітал належить засновникам, учасникам та акціонерам банку, а зобов’язання — це чужі кошти, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку. Зобов’язання банку не однорідні, умовно їх можна об’єднати у такі види: заборгованість перед Національним банком України та бюджетними установами; заборгованість перед іншими банками; заборгованість перед клієнтами, тобто юридичними і фізичними особами; цінні папери власного боргу; інші зобов’язання.

Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення. Розрізняють власний, залучений та позичений банківський капітал. Про власний капітал вже йшлося. Залучений капітал банку — це грошові кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов’язані з таким залученням коштів, називаються депозитними, а саме залучення — депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається недепозитним, а отриманий у такий спосіб банківський капітал — позиченим або позичковим. Спільним для залученого та позичкового банківського капіталу є те, що це — чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками і кредиторами. Разом з тим, залучений та позичений капітал різняться між собою. По-перше, у формуванні позиченого капіталу ініціатива належить банку, його роль активна, тоді як у формуванні залученого капіталу роль банку пасивна, ініціатива належить вкладникам. Однак це не означає, що банки погодилися з цим, вони розробляють і впроваджують в практику різноманітні способи та прийоми заохочення клієнтів вносити кошти на вклади. По-друге, коли йдеться про позичення коштів, банк самостійно визначає, скільки йому потрібно коштів і на який строк, а у разі залучення вкладів їх сума та строки переважно визначаються вкладниками з огляду на власні потреби та інтереси. По-третє, позичений банківський капітал має неперсональний характер, тобто не асоціюється безпосередньо з конкретним клієнтом банку. По-четверте, недепозитним запозиченням користуються переважно ве­ликі, фінансово стійкі банки, що мають вільний доступ до грошового ринку, користуються відповідною довірою кредиторів. Потреба в додатковому капіталі у них пов’язана здебільшого з розширенням активних операцій та регулюванням платоспроможності. І нарешті, депозитне залучення коштів потребує від банку значних витрат на маркетинг та інфраструктуру. Це не дає змогу банку за необхідності оперативно залучити потрібну йому суму коштів.

Комерційні банки становлять основу банківської системи краї­ни. Від них великою мірою залежить подальший поступ економіки країни. Вони повинні бути ефективним інструментом реалізації політики економічного зростання. Найсуттєвішою рисою сучасного банківського сектору України є його незначна питома вага в народному господарстві, ізольованість від реального сектору економіки.

Як видно із наведених у табл. 1.3 даних, частка кредитів, наданих банками в економіку країни, становила на кінець 2001 р. близько 14 % від ВВП, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи — 50—60 %. Власний капітал українських банків нині становить близько 4 % від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цей показник наближається до 40 %, а у розвинених країнах — 80 % і більше. Звісно, така банківська система не є і не може бути ефективним інструментом політики економічного розвитку країни. Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів і капіталізація банків.

Таблиця 1.3

МІСЦЕ ВЛАСНОГО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА НАДАНИХ КРЕДИТІВ У ВАЛОВОМУ ВНУТРІШНЬОМУ ПРОДУКТІ*