Сторінка
3

Автоматизована банківська система в Україні

Основна складова витрат на проведення роздрібних послуг зумовлена необхідністю “дійти до кожного”. Щоб клієнт прийшов до банку (тим більше вдруге), йому це повинно бути зручно. Тому банківську установу слід розташовувати якомога ближче до клієнта. Крім того, при проведенні роздрібних послуг (а це, у першу чергу, обслуговування щоденних потреб приватних осіб) мережа таких установ повинна бути досить щільною. Інакше кажучи, шанси на успіх (а то й виживання) має роздрібний банк, що володіє розвиненою філійною мережею, розширенню якої сприяє контрацепція капіталу.

Останнім часом в Україні банки все рідше йдуть “в нікуди”. Відчуваючи зростаючу нестійкість, банк намагається знайти “принципала” та стати його дочірнім підприємством. При цьому кількість самостійних банків зменшується, а філій – зростає, і в найближчі роки така тенденція буде зберігатися.

Як же проявляються ці тенденції в потребах банків у системах автоматизації та вимогах, що до нього висуваються? Зрозуміло, що наявність філій не зменшує вимог, які носять спільний для усіх АБС характер.

Система автоматизації повинна забезпечувати:

· коректний облік операцій банку згідно з діючими нормативними документами;

· складання періодичної та разової звітності, визначеної інструкціями НБУ та іншими нормативними документами;

· гнучке налагодження для врахування всіх змін, що вносяться в діючі нормативні акти;

· можливість аналізувати поточний стан банку та прогнозувати його на задану перспективу;

· оперативне керування активами банку.

Проте багатопрофільний банк відрізняється від інших тим, що операції в усіх його територіальних підрозділах робляться одночасно. Зумовлені цим специфічні особливості висувають додаткові вимоги до АБС, а саме:

· можливість отримання консолідованих даних з усього банку;

однаковий режим роботи з особовими рахунками в довільній установі банку.

Останню обставину слід пояснити окремо. Клієнт сподівається, що рівень обслуговування та спектр послуг буде однаковим в усіх установах банку, оскільки має схильність розглядати всі філії саме як установи одного і того ж банку. Тому, відкривши рахунок в одній з них, він розраховує на можливість скористатися своїми грошима в будь-якій іншій філії. А це потребує однакової можливості доступу до будь-якого особового рахунка з довільного відділення даного банку.

Для забезпечення нормального функціонування багатопрофільного банку система автоматизації може бути побудована за однією із наступних схем: централізована; консолідаційна; реплікаційна; розподілена.

При централізованій схемі усіх баз даних використовується єдиний обчислювальний комплекс, який знаходиться в головній установі банку. Доступ до даних з філій відбувається в режимі “термінал-сервер”; уся інформація обробляється центральним комп’ютером. Переваги такої системи в тому, що вона постійно гарантує актуальність даних, а недоліки – велике навантаження на центральний комп’ютер та високі вимоги до телекомунікацій. Централізована схема зручна для банків дворівневої структури (головна контора – філії) з невеликою кількістю філій (до кількох десятків). Із збільшенням останніх вимоги до потужності центрального обчислювального комплексу зростають у геометричній прогресії. Для банку з більш складною (трьох- та чотирьохрівневою) ієрархічною структурою централізована схема не придатна.

При консолідаційній схемі кожна філія має власні обчислювальні потужності та працює майже автономно. Для ведення баз даних використовується обчислювальний комплекс філії, де проводяться всі операції. Розрахунки між банківськими філіями здійснюються за кліринговою схемою. З певною періодичністю філії підключаються до центрального комп’ютера головної установи для клірингу та (або) консолідації балансу. Переваги такої схеми – низькі вимоги до телекомунікацій та необмежена кількість рівнів ієрархії в структурі банка. Недоліки є очевидними. По-перше, банк не має оперативного уявлення ні про поточний стан активів, ні про їх рух. По-друге, клієнти не можуть розраховувати на отримання в усіх установах банку однакового переліку послуг, оскільки повний доступ до розрахункового рахунка є тільки в тому відділенні, де він був відкритий. По-третє, консолідаційна схема вирішує тільки задачу об’єднання потоків інформації від філій. Низхідні (від головної установи до філій) та горизонтальні (між філіями) потоки в ній не передбачаються (за винятком клірингової інформації).

У реплікаційній схемі, як і в консолідаційній, кожна установа банку має повнофункціональний обчислювальний комплекс, що працює в автономному режимі. Періодично проводяться сеанси зв’язку між філіями та головним відділенням. Проте на відміну від попередньої схеми, під час такого сеансу здійснюється не тільки консолідація балансу, а й повна актуалізація баз даних. При цьому їх мінливий “образ” в усіх установах стає однаковим. Інакше кажучи, кожне з відділень банку працює з повною версією баз даних, до якої включається інформація усіх інших установ. Як будь-який компроміс, реплікаційна схема має недоліки інших варіантів. Вона висуває високі вимоги до обчислювальних можливостей (кожна філія повинна мати ресурси, що є необхідними для ведення баз даних усього банку) та телекомунікацій (об’єм даних, що передаються при реплікації, є досить великим). Актуальність даних фактично зберігається лише декілька миттєвостей безпосередньо після реплікації, а потім бази даних у різних установах банку починають швидко “розходитися”. Тому реплікації повинні проводитися досить часто. Проблему можна вирішити, використавши “інтелектуальне” управління періодичністю реплікацій, яке враховує статистику трансакцій у відділеннях. Найпростіший варіант – здійснювати реплікацію після накопичення певної кількості трансакцій.

Однак у багатьох випадках така схема може бути працездатною. До її безперечних переваг належить можливість використання стандартних АБС, які початково не розраховані на багатофілійні установи.

Розподілена схема сьогодні, на жаль, на українському ринку практично відсутні АБС, які відповідають усьому комплексу вимог до розподіленої обробки даних (системи V технологічного покоління). Для коректного функціонування такої АБС необхідне використання монітора (менеджера) транзакцій, що ізолює “клієнтську” частину від “серверної”. З боку клієнта монітор транзакцій виглядає як звичайний сервер, а з боку сервера – як звичайний клієнт. Принципова різниця полягає в тому, що монітор транзакцій знає, на якому (або на яких) із серверів розміщені дані, до яких звертається клієнт. Окремі частини цієї інформації можуть знаходитися на різних серверах, проте завдяки монітору транзакцій клієнт звертається до них так, ніби вони розміщені на одному сервері. АБС, побудовані за такою схемою, дозволяють звертатися до будь-яких існуючих даних у режимі реального часу. При цьому створюється можливість оперативного аналізу та управління активами банку. Зрозуміло, що всі послуги стають однаково доступними для клієнтів банку в усіх його філіях. Проте такі АБС мають високу вартість, дуже важкі в супроводженні, користуванні, обслуговуванні, потребують висококваліфікованого персоналу та “не полюбляють” поганих мереж зв’язку.