Сторінка
4

Банківська система України і напрями її розвитку

Як видно з таблиці 2, банки розташовані по території України вкрай не­рівномірно, що пов'язано з концентрацією виробництва. Звертає на себе увагу той факт, що 51% банків перебуває в Києві та Київській області. Як правило, такі банки мають філії та відділення в інших регіонах, основна функція яких акумуляція коштів. Більш як п'ята частина банків зосереджена у найрозвинутіших промислових регіонах. У південній сільськогосподарській зоні зосереджено 15% банків. У північних і західних областях України частка самостійних банків не перевищує 5%.

За розмірами банків (розміром сплаченого статутного капіталу) також лі­дирують промислові регіони із розвинутою інфраструктурою. Невисокими се­редніми розмірами сплаченого статутного фонду банків характеризуються сільськогосподарські регіони.

Україна у своєму розвитку зіткнулася з такими проблемами, як і країни За­хідної Європи у післявоєнний період: із необхідністю реструктуризації промис­ловості та стимулювання розвитку малого й середнього підприємництва, дис­пропорцією в економічному розвитку регіонів, концентрацією банківських капіталів в окремих регіонах. Долаючи ці проблеми, згадані країни поряд із низкою інших заходів вдавалися до реструктуризації банківської системи. За­гальною ознакою реструктуризації банківських систем Франції, Італії, Німеч­чини, Швейцарії було створення регіональних банків.

Розвиток капіталомістких галузей промисловості у Франції після Другої сві­тової війни призвів до концентрації банківських установ у районах промислового виробництва, що постійно відчували нестачу фінансових ресурсів. Акумулю­вати фінансові ресурси в регіонах, де базових галузей промисловості не існува­ло й покликані були регіональні банки. Спочатку це були депозитні банки, сфе­ра впливу яких обмежувалася певною територією, а основна мета діяльності полягала у забезпеченні великих банків, що діяли на той час як регіональні, фі­нансово-промислових груп фінансовими ресурсами, попит на які зростав. Зго­дом за підтримки держави депозитні регіональні банки взялися за кредитуван­ня дрібних виробників і, таким чином, їхні функції були значно розширені.

В Італії також істотну роль у банківській системі відіграють регіональні банки, у створенні яких активну участь брала держава з метою стимулюван­ня розвитку відсталих регіонів.

У Німеччині, крім трьох банків-гігантів, існує безліч універсальних регіо­нальних банків, сфера діяльності яких, судячи з їхньої назви, обмежена пев­ним регіоном. У тих регіональних банків, які обслуговують тільки населення, кордони сфери впливу позначені особливо чітко. Однак найбільші регіо­нальні банки обслуговують своїх клієнтів — юридичних осіб — і за межами регіону. Регіональні банки Німеччини були утворені після Другої світової вій­ни на терені філій трьох гросбанків, а їхні операції були чітко обмежені кор­донами земель, в яких вони функціонували. Створено їх було з метою зни­ження рівня монополізації ринку банківських послуг, наближення банків до економіки регіонів, зруйнованих війною.

Серед комерційних банків Швейцарії помітну роль відіграють кантональ­ні банки, діяльність яких сконцентрована у відповідних кантонах. Спочатку кантональні банки лише приймали вклади й надавали іпотечні кредити, але до цього часу вони значно розширили спектр своїх послуг і стали фактично універсальними.

Створення регіональних банків для розв'язання певних проблем у різних країнах мало спільну мету — соціально-економічний розвиток регіонів, а значить, держави у цілому.