Сторінка
4

Банківська сиcтема

Існує декілька способів, за допомогою яких центральний банк контролює резерви комерційних банків, і тому різні країни використовують різні методи. Проте принцип‚ що лежить в їх основі, однаковий.

Де домогосподарства та фірми знаходять гроші, які їм потрібні для здійснення зростаючого обсягу ділових операції? Вони позичають у банків. Коли банки надають позики, то їх потреба в резервах зростає. Оскільки єдиним виробником резервів є центральний банк , то він чинить вирішальний вплив на їхню наявність та вартість. Щоденна монетарна політика полягає в тому, що центральний банк забезпечує комерційні банками резервами, яких вони потребують для збільшення надавання позик.

Центральні банки‚ як правило‚ володіють портфелем урядових боргових зобов’язань‚ іноземною валютою та іншими зобов’язаннями‚ які вони використовують‚ щоб вступити в ділові операції з комерційними банками. Центральний банк‚ як правило‚ купує цінні папери якогось комерційного банку та кредитує рахунок цього банку. Це збільшує резерви банку і являє собою створення грошей центральним банком. Центральний банк може також здійснювати протилежну операцію: він може продавати цінні папери комерційним банкам. Продаж цінних паперів зменшує резерви банків та банківські депозити.

Отже ми з’ясували‚ що центральний банк може впливати на пропозицію банківських резервів через операції на відкритому ринку. Цьому методу віддають перевагу в поточному регулюванні в США, Японії і все більшою мірою в континентальній Європі. Відкритий ринок можна розглядати як мережу фінансових посередників (комерційні банки, страхові компанії, інколи великі корпорації)‚ що мають справу з цінними паперами‚ які прийнятні для купівлі і продажу центральним банком.

Кожного нормального ділового дня одні комерційні банки нагромаджують резерви в надлишку порівняно з тим‚ що потрібно‚ тоді як інші відчувають їх нестачу. Відкритий ринок дозволяє учаснику торгувати цими резервами‚ надаючи і отримуючи позики на дуже короткі строки (ніч‚ доба‚ тиждень‚ місяць). Процентна ставка‚ за якою відбуваються ці операції, безперервно змінюється‚ щоб врівноважити попит і пропозицію. Це найкраща міра грошових умов‚ бо визначає‚ скільки банки призначають власним клієнтам. Цю ставку називають ставкою грошового ринку.

Центральний банк є одним з активних гравців на відкритому ринку. Оскільки ЦБ - єдиний постачальник «товару»‚ яким торгують‚ то він може постійно орієнтувати чи навіть контролювати ринок. Частіше центральний банк має справу з ринком на віддалі, через ділерів та маклерів. Банк втручається анонімно‚ щоб не впливати на прогнози інших учасників ринку. Це збільшує вплив центрального банку на відкритий ринок. Через свої інвестиції центральний банк може визначати безпосередньо розмір власних зобов’язань і грошову масу. Мультиплікатор тоді змінюється.

У більшості єворпейських країн частіше застосовують інший метод‚ хоч нинішня практика повільно еволюціонує в напрямі до операцій на відкритому ринку. Замість встановлення грошової маси центральний банк визначає процентну ставку‚ за якою він веде операції з комерційними банками. За цією ставкою‚ що може змінитися в будь-який час‚ центральний банк забезпечує фактично будь-яку суму резервів‚ що їх потребують комерційні банки. Ділові відносини можуть відбуватися безпосередньо або через міжбанківський рахунок‚ який нагадує відкритий ринок‚ за винятком того‚ що процентна ставка фіксована. Цей метод називають дисконтним кредитуванням‚ або редисконтуванням. Ця назва походить від того‚ що позики надані центральним банком‚ часто набирають форми векселів або цінних паперів приватного сектору‚ які продають зі знижкою комерційні банки центральному банку‚ що стає новим кредитором цих векселів. Процентна ставка‚ яку застосовують при наданні позики‚ є облікова ставка‚ хоча може бути декілька ставок‚ залежно від типу цінного паперу‚ що використовує комерційний банк як заставу для позики. В деяких країнах‚ наприклад у Франції та Німеччині‚ існує квота на переоблік векселів‚ що можуть пропонувати банки. Навпаки, ФРС США активно застосовує «моральне повчання», щоб уникнути редисконтизації, коли ФРС віддає перевагу постачанню ліквідних ресурсів чи ресурсів через операції на відкритому ринку.

Основна відмінність між операціями на відкритому ринку та переобліком стосується ставки, за якою комерційні банки беруть позику в центрального банку. Центральні банки, як правило‚ використують, у відносинах з комерційними банками і операції на відкритому ринку, і облікову ставку, але зі зміною наголосу на тому або іншому методі. Проте у всіх випадках центральні банки повинні утримувати обидві процентні ставки досить близько одна до одної, щоб уникнути масового переміщення коштів з одного ринку на інший.

Коли центральний банк накладає резервні вимоги, то зміна норм резервування може служити як додатковий інструмент монетарної політики. Якщо норма обов’язкових резервів збільшилася з 10% до 12% при незмінній пропозиції резервів, то вклади повинні зменшитися приблизно на 20%. Цей рішучий захід не тільки утримує комерційні банки від надання позики, але може навіть штовхнути їх до відкликання (вимога негайного погашення) взятих позик. Оскільки цей захід може потягнути дуже великі витрати, то звичайно норму резервування змінюють тільки у малих розмірах.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Інші реферати на тему «Банківська справа»: