Сторінка
2

Залучення банківського капіталу до інвестування реального сектора економіки України

По-четверте, реальна процентна ставка за кредитами протягом 1992-1995 рр. була також від’ємною: у 1992 р. вона склала – 1924,0%, у 1993 р. –9934,9%, у 1994 р. – 199,3%, у 1995 р. – 74,9%. Лише починаючи з 1996 р., вона набула позитивного значення. В 1996 р. вона склала 37,0%, в 1997 р. – 39,0% [11, 9]. В умовах від’ємного значення реальних процентних ставок за кредитами банкам невигідно займатися довгостроковими кредитними операціями. Вони змушені займатися переважно спекулятивними, зокрема валютними операціями. Відповідно, й основні джерела прибутку та швидке їхнє зростання у комерційних банків в період 1992-1994 рр. були спекулятивними за своїм характером, оскільки забезпечувались валютними операціями та непомірно високими процентами за надані, переважно короткострокові, кредити.

По-п’яте, значна кількість банків зі зміною умов функціонування економіки, її переходу від інфляційного до поступового формування безінфляційного стану продемонструвала неготовність і невміння пристосуватися до нової економічної ситуації, за якої база спекулятивних операцій стала різко звужуватися, а отже, почали зникати можливості отримувати інфляційні надприбутки і втратила платоспроможність.

По-шосте, велика кількість українських банків є надто слабкими, неспроможними акумулювати достатні кредитні ресурси, обслуговувати інвестиційний процес. З кожним роком все більше комерційних банків перетворюється в неконкурентоспроможні.

Посилити роль довгострокового кредитування у фінансуванні інвестицій можна, з одного боку, шляхом забезпечення позитивних процентних ставок не тільки за кредитами, а й за депозитами, а з другого боку, внаслідок суттєвого зниження процентних ставок за кредитами. Без активної процентної політики очікувати зростання ролі банків в інвестиційному процесі не доводиться.

Окрім того, зростання ролі довгострокового кредитування можливе за умови стабілізації гривні та суттєвого зниження темпів інфляції. Досвід показує, що за високих темпів інфляції банківський капітал витісняється з реальної економіки у віртуальну, пріоритетного значення у діяльності банків набувають спекулятивні операції, операції з цінними паперами, іноземною валютою тощо. Спрямувати діяльність комерційних банків у русло реальної економіки і виконання найважливішої своєї функції – кредитування та інвестування підприємницьких структур можна як шляхом посилення їхньої заінтересованості у здійсненні цих операцій, так і створення таких умов, за яких ці операції стануть для них найбільш вигідними. За інфляції, яка не перевищує 10-15% на рік, становище можна, на нашу думку, певною мірою змінити запровадженням плаваючих процентних ставок, величина яких складається з достатнього реального банківського процента в межах 5-7% за кредитами і 3-5% за депозитами та інфляційної складової, тобто номінальна ставка процента за кредитами становитиме максимально 22%, а за депозитами 20%. Такий підхід забезпечить платність кредиту для позичальника і реальний дохід для вкладника. Це, на нашу думку, посилить зацікавленість вкладників у зберіганні тимчасово вільних грошових коштів у банках, а також зробить вигідним надання довгострокових кредитів для фінансування інвестицій. Все це буде сприяти оздоровленню економіки і зниженню темпів інфляції.

Максимальна величина розриву в річних процентних ставках за депозитами і кредитами (маржа) повинна в перехідний період регулюватися державою з урахуванням досвіду інших країн і не перевищувати 2-4%. Банківська політика стосовно інвестицій повинна удосконалюватися шляхом перетворення кредиту в знаряддя досягнення високої ефективності капітальних вкладень.

Разом з тим відзначимо, що ці заходи можуть виявитися недостатніми, більше того, навіть марними, якщо Національний банк України буде займатися невластивими йому функціями, а саме фінансуванням дефіциту державного бюджету, що обмежує кредитування реального сектора економіки. В 1992-1994 рр. дефіцит державного бюджету на 100% фінансувався за рахунок Національного банку України, в наступні роки вона зменшується до 72,7% в 1995 р., 40,2% в 1996 р. Проте загальна сума кредитів НБУ уряду неухильно зростає: в 1992 р. вона складала 17,5 млн. грн., 1993 р. – 114,6 млн. грн., 1994 р. – 1244,0 млн. грн., 1995 р. – 4295,4 млн. грн., 1996 р. – 5995,0 млн. грн. У 1992-1995 рр. щорічний приріст суми кредитів уряду постійно збільшувався, починаючи з 1995 р. намітилася позитивна тенденція до зменшення цього показника внаслідок зміни механізму запозичень [12, 100-101].

Нині для покриття дефіциту державного бюджету уряд все активніше вдається до операцій на відкритому ринку. В 1995 р. фінансування бюджету за рахунок розміщення облігацій внутрішньої державної позики складало 7,4%, в 1996 р. – 37,0% [там само]. Використання такого механізму запозичень для покриття дефіциту державного бюджету є більш ринковим, ніж додаткова грошово-кредитна емісія. Але в сучасних умовах України він зумовлює підвищення відсоткової ставки за банківськими кредитами, а тривале його застосування за умови збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання валового внутрішнього продукту, рівня податкових надходжень) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту і в певних межах перетворює відкриту інфляцію на відкладену.

Зменшення коштів для кредитування комерційними банками національних виробників відбувається також внаслідок встановлення НБУ високої норми обов’язкового резервування. В 1992 р. вона складала 13%, в 1993 р. – 25%, в 1994-1996 рр. – 15% [5, 67]. На цьому рівні норма утримувалась до 31 серпня 1998 р. З 1 вересня її було підвищено до 16,5%, а з 15 лютого 1999 р. – до 17% [13, 5]. Необхідно зменшити норму обов’язкового резервування та доцільно її диференціювати за видами вкладів та в залежності від частки капіталу банку, використаного на довгострокові інвестиції у виробничу сферу.

Реалізація вказаних пропозицій сприятиме залученню банківського капіталу до інвестування реального сектора економіки України і контролювати ефективність його використання та інтенсифікувати сам інвестиційний процес.

ЛІТЕРАТУРА

Буряк П. Активізація діяльності банків у розвитку інвестиційних процесів в економіці України // Персонал. - Спецвипуск. - 1998. - С. 182-186.

Степаненко В., Мейнард Дж. Банківський капітал. На кого він працює // Віче. - 1999. - № 1. - С. 71-88.