Сторінка
2

П.О.Бузук про методологію лінгвогеографічного дослідження

Історики мови часто розглядають генетично різні фонетичні або морфологічні явища як єдиний мовний процес. Лінгвогеографічне дослідження сприяє встановленню реального характеру змін у мові: на різне походження явищ може вказати відмінність у території поширення відповідних ізоглос. П.О.Бузук підтверджує таке припущення наступним прикладом: існування у перехідних білорусько-російських і у сусідніх російських діалектах форм мыю, крыю, рыю тощо не дає підстави говорити про єдиний спільний процес збереження звуку ы перед j та перед йотованими голосними в цих говорах. Порівняння ізоглоси наведених форм з ізоглосою форм прикметників з ы перед j (блр. маладый, злый) і з ізоглосою форми блр. шыя показує, що в цих говорах поряд з формами мыю, крыю існують форми маладой та шея. Враховуючи ці дані, вчений зробив висновок про те, що голосний ы виник у дієслівних формах під дією аналогії до інших форм (рос. мыть, крыть, блр. мыць, крыць) [2, 463]. Висновки П.О.Бузука базуються на детальних дослідженнях вченого у галузі географічного вивчення білоруської мови [3, 25-29, карта №5].

Лінгвогеграфічний метод, за П.О.Бузуком, застосовують у вивченні походження явищ, що є реалізацією одного процесу [2, 464]. Так, за допомогою цього методу було встановлено, що причиною появи першого а у східноукраїнських словах типу багато, гарячий, за певної ролі аналогії до наголошеного а у наступному складі, був вплив акаючих говірок. Підставою для таких висновків є такі аргументи: по-перше, поширення форм з а певною мірою сконцентроване на територіях, близьких до території поширення акаючих говірок, по-друге, слова, що зберегли етимологічний голосний о, мають однакову територію розповсюдження, так само, як форми з а співпадають у своєму масовому поширенні [2, 466].

П.О.Бузук наголошував на важливості для досліджень з історії мови наступного постулату лінгвістичної географії: ізоглоса явища-наслідку не виходить за межі ізоглоси явища-причини. У зворотному випадку явище-наслідок є обумовленим додатковими чинниками [2, 466-467].

За допомогою методу лінгвістичної географії, пише П.О.Бузук, історики мови зможуть встановити центр появи певної мовної зміни, шляхи її поширення. Проте ці дані, на думку вченого, завжди необхідно співвідносити з результатами вивчення пам’яток писемності. Мовознавець наголошував, що при дослідженні мовних явищ передісторичної доби необхідно приділяти увагу встановленню їхніх географічних параметрів: “історичне вивчення мови повинне йти поряд з географічним дослідженням окремих процесів у минулі часи – історія мови, таким чином, повинна перетворитися на історичну діалектологію” [2, 469].

Аналізуючи значення лінгвістичної географії для мовознавчої науки, П.О.Бузук підкреслював, що географічне вивчення мовних явищ сприяє розв’язанню питання про лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні запозичення [2, 471]. Крім того, лінгвогеографічні дослідження дають матеріал для визначення соціально-економічних чинників у розвитку мови [2, 472], що є особливо важливим, враховуючи зв’язок мови з економічним та політичним життям народу, суспільства [2, 475].

Дослідження праці П.О.Бузука “Спроба лінгвістычнае географіі Беларусі. Ч.І. Фонэтыка і морфолёгія” [3] показує, що вчений вивчав географічне поширення не окремих слів, форм слів тощо, а найвагоміші мовні явища, серед яких дисимілятивне і недисимілятивне акання, дзекання, цекання, вживання твердого та м’якого р та т. ін. Об’єктом дослідження вченого стали також і певні морфологічні особливості, такі як форми давального відмінку множини іменників на –ом, форми третьої особи однини дієслів першої та другої відміни з наявністю або відсутністю –ць у закінченні тощо. Кожне мовне явище наносилося на окрему карту. Дослідження географічного поширення окремих мовних явищ через їх конкретну реалізацію у мовленні є більш раціональним і носить аналітичний характер. Проте мовознавець зауважував також, що для висвітлення меж білоруської мови географічне вивчення лексики, синтаксису, словотвору є важливим і необхідним [3, 92]. Ізоглоси поширення окремих слів, за П.О.Бузуком, мають свої, доволі різноспрямовані межі [3, 92].

Ще однією методологічною особливістю лінгвогеографічної праці П.ОБузука є те, що вчений досліджував поширення мовних явищ, а не мовні особливості певної окресленої території. Це давало вченому можливість встановити характер і специфіку просторової проекції мовної системи або мовних структур, особливості територіального суміщення і взаємовпливу явищ мови.

Джерелом дослідження П.О.Бузука були не лише відповіді на укладені програми, опитування місцевого населення, власні спостереження, а й інші діалектологічні розвідки, які автор зазначає у своїй праці. При цьому всі дані попередніх діалектологічних і етнографічних досліджень були перевірені вченим. Особливу увагу мовознавець спрямував на ті місцевості, говори яких раніше не виступали об’єктом вивчення.

Праця П.О.Бузука “Спроба лінгвістычнае географіі Беларусі. Ч.І. Фонэтыка і морфолёгія” вміщує 20 карт, на яких показано поширення окремих мовних явищ, а також детальні коментарі до карт, в яких додатково розглянуто ще ряд фонетичних і морфологічних явищ білоруської мови. Значним досягненням вченого є те, що ця праця була лінгвогеографічною за своїм характером, тим самим і більш реалістичним науковим відбитком просторового розміщення білоруських говорів у їх істотних фонетичних і морфологічних особливостях [7, 124]. Учений дійшов висновку, що межі мовних явищ не збігаються. Вони проходять неподалік одна від одної з північного заходу на південний схід, утворюючи пасмо ліній, що мають спільний напрямок. За П.О.Бузуком, це є межа між північно-східним і південно-західним білоруськими діалектами. Таким чином вчений представив перехід між двома діалектами у вигляді пасма ізоглос [3, 93].