Сторінка
3
«Будь спокійним, я все виконаю», (т.2, с.347) – відповідає вона коханому. Для неї любов теж є універсальною суттю, вищим мірилом морально-психологічної цінності людини. Кохання для неї перестало бути романтичною мрією, у всьому протилежною реальності.
Соня постійно думає про щастя, яке для неї кардинально відрізняється від розуміння його людьми, що її оточують. «Нема для мене, по-моєму, такого щастя, яке у нас шукають, — щоб душа була вічно спокійна, здорова, легка, знаєш, як іноді у сні буває: і тепло, і легко, ніжишся і не хочеш очей розплющити. Такого щастя я не знайду і шукати такого не буду» (т.2, с.286). Відмовляться від такого щастя і інші героїні творів Марка Вовчка, яких можна назвати Сониними сестрами за духом — Маша з роману «Живая душа» і Маня з роману «В глуши», написаних пізніше, де «психологія «нової» жінки вивчена в деталях» [8]. Внутрішній зв’язок між текстами надзвичайно органічний, вони взаємодіють і доповнюють один одного. Виникає так звана «наскрізна тема», чи образно-тематична взаємодія в межах творчості одного письменника. Спираючись на свій досвід, письменниця виробляє концентровану структуру, обмежену, як і в оповіданні, невеликою часово-просторовою площиною з мінімальною кількістю дійових осіб, в центрі якої постала героїня, яка мріє про щастя — бути корисною людям. Не тільки в характерах, а й у долях Соні, Маші і Мані є багато спільного. Соня жила в домі Воронових як вихованка, прийомна дочка. На таких само правах буде жити в домі Рославлевої Маша. Вихованкою Князевої зросла і сирота Маня. Усі три горді, спокійні, багато роздумували про вибір єдино важливого шляху в житті. І всі три вибрали одну дорогу.
Образ дороги показаний письменницею як символ нового життя, як поріг справжнього щастя. В очах Соні, яка від’їжджала, «світилося щось схоже на тихе щастя, — те щастя, коли після довгих мук невідомості людину, нарешті, випускають на дорогу, не встелену трояндами, але єдино бажану для неї» (т.2, с.348). Її від’їзд із Гришею, який сестри сприймають як горе, вона розцінює як щастя: «Щастя, Варю, щастя багато! Ти тільки поглянь на мене!
Варя поглянула — побачила щасливе світле обличчя перед собою» (т.2, с.348).
Поведінка Соні, цілісність її натури, безмежна відданість своєму почуттю, сміливість і рішучість, зовнішній спокій і внутрішня непохитна сила найбільш імпонують автору.
На превеликий жаль, образ Соні в «Трьох сестрах» вийшов досить ескізним: через втручання цензури були вирізані сторінки, присвячені саме Соні та Гриші. Окрім того, через цензурні вимоги Марко Вовчок і не могла сказати всього, що хотіла. «Щоб виправдатися в очах читачів за невизначеність розв’язки, а водночас і висловити протест проти цензурних обмежень» [9] письменниця надрукувала твір за згодою редакції зі вказівкою номерів вирізаних частин і рядами крапок. Зрозуміло, що спотворена цензурою повість не змогла зробити належного впливу і посісти належного місця в літературі. Критика обходила її мовчанням. Тільки в рецензії на повне саратовське зібрання творів Марка Вовчка звертається увага на «Трьох сестер». Її автор вважає, що з трьох героїнь більш-менш рельєфно змальована тільки одна, найелементарніша жінка — Ольга. Він жалкує з приводу схематизму образу Соні, зміст якого — «пробудження самосвідомості в людині, .незадоволення спокійним задоволенням» [10].
Вважаємо, що повість «Три долі» наклала відбиток на «Три сестри» тільки частково. Це твори принципово різні і за принципом оповідної структури (у російськомовній повісті відсутній образ жінки-оповідачки), різними є обставини, за яких розкриваються три жіночі долі. Не можна не помітити психологічної подібності образу Соні з героїнею роману І.Тургенєва «Накануне» (1859). Обидві зображені зовнішньо бездіяльними, але для обох характерне перебування у постійній внутрішній боротьбі і тривозі. Кохані обох героїнь— і Інсаров Олени Стахової, і Григорій Саханін Соні є значною мірою ідеалізованими борцями, які прагнуть служити людству. Такими ж стають і їхні дружини. Спільними є і деякі сюжетні лінії обох романів (від’їзд обох разом зі своїми обранцями в далеку і непевну дорогу, нерозуміння родичів), певні образи (таємничі листи, які пишуть і отримують Інсаров і Гриша). За героїчними рисами характеру Соня асоціюється ще з однією тургенєвською героїнею — Маріанною з роману «Новь» (1876).
Таким чином, повість «Три сестри» була точкою відліку, від якої почався перехід Марка Вовчка від селянської тематики до висвітлення проблем, порушених епохою 60-х років. Лаконічні українські оповідання залишилися своєрідною творчою пробою перед створенням великих художніх полотен, що вимагали глибокого проникнення в психологію людини як художнього типу. Своєрідним «містком», який з’єднував українську і російську прозу письменниці, була повість «Інститутка», головна героїня якої належала до того ж середовища, що й героїні «Трьох сестер». Джерела російськомовних повістей письменниці — не тільки «чужі» літературні впливи, соціальні чи біографічні факти (російська проза, зауважимо, є досить-таки автобіографічною), а й «внутрішні» — вони поставали на ґрунті жанру оповідання, засвоєному письменницею раніше: образи простих людей відкривали широкий шлях до образів «нових» людей. Риси цих образів взаємодоповнюються: прості люди мають у собі силу і благородство, а «нові» часто прості і наївні. Російські повісті свідчили про зв’язок художнього мислення автора з новими процесами, новими естетичними запитами. Пристосуванням до потреб часу пояснюється і прагнення відобразити жінку в новій суспільній ситуації. Змінюється не просто героїня — змінюється соціальна особистість. Але проблеми, до яких зверталася письменниця, були викликані не лише віяннями часу. Так само, як акцент тільки на антикріпосницьких настроях та народності її «Народних оповідань», так і наголос лише на феміністичних тенденціях пізніших повістей вважаємо не зовсім правомірним. Діапазон її творчості, гадаємо, варто вимірювати за значно глибшою шкалою: це й морально-етичні аспекти існування людини, її стосунки з навколишнім світом, фізична й духовна неволя, психологія поведінки, і, зрештою, феномен людського життя взагалі. Інтуїція вразливого серця змінилася на тверезе усвідомлення необхідності активної дії, проте незмінним залишилося ставлення до жінки як до уособлення духовності у суспільстві.
Література
1. Дорошевич О. Марко Вовчок. Біографічна розвідка // Твори Марка Вовчка. – Х.: ДВУ, 1928. – Т. ІV. – С.102.
2. Марко Вовчок. Собрание сочинений в 7 т. – Т. 7. – Кн. 2. – К.: Наук. думка, 1967. – С.281 (далі, вказуючи на це видання, зазначаємо в дужках том і сторінку. Переклад з російської наш — Г. А.).
Завантажити реферат