Сторінка
3

Ґендерні моделі в історичному романі М.Вінграновського “Северин Наливайко”

Завдяки введенню в художню тканину роману інонаціонального світу, репрезентованого арабською принцесою, негритянками, турками, поляками, китайцями, М.Вінграновський не лише розширює простір для вирування стихії поетичної химери (коронування Наливайка на імператора Китаю, негритянки на Водохрещі), а й увиразнює особливості ґендерних стосунків, притаманних східноєвропейській моделі сім’ї, яка, ґрунтуючись на сильній родовій матері та слабкій або повністю відсутній фігурі батька, була опозиційною західноєвропейській моделі сім’ї з централізованим сильним батьком та марґіналізованою слабкою матір’ю. Якщо українські жінки виходили заміж з любові мали право голосу в родині та ділили батьківську владу над дітьми,[16] то Хабіджа вже народилася зі станом мовчазної “Іншої”, з яким вона змирилася (“Хабуджу вже стільки разів продавали і перепродували, стільки разів вона переходила з рук у руки, стільки всіляких вельможних пик слинили її тіло, що їй вже давно не хотілося не те що жити, а й дихати” [7, 54]). Її мовчання (від неї можна почути лише “цінь”) та підкорення маскулінному світові перетворило її на добровільний об’єкт сексуальної насолоди, ляльку, річ, яка становить собою деталь наступної ґендерної моделі (господар → лялька, річ). І лише на Україні завдяки Петрові Жбуру, який викрав її в пана Ясельського, а також гуманному ставленню до неї ігумені та інших українських людей відбулося народження самості арабської принцеси, яке символічно ознаменувалося прийняттям християнства.

Саме на Україні порушують своє екзистенційне мовчання й негритянки (так звані “двічі Інші” – жінки іншої раси), напівоголені лялі-танцівщиці, які розважали своїх господарів, зокрема останнього з них – пана Ясельського, звабливими танцями, збуджуючи чоловічу хіть. Саме серед козаків, які, до речі, спочатку не могли без сорому (ознака фемінності) дивитися на відверту оголеність жіночого тіла і лише через деякий час звикли до подібної екзотики, завдяки їхньому дбайливому (вибирали з негритянок шпичаки, що повпивалися в тіло, супроводжували в монастир) та шанобливому ставленню (ніхто з козаків не ображав їхню жіночу гідність) до незвичайних представниць протилежної статі негритянки вперше за довгий час відчули себе “своїми”, що виявилося в поступово прогресуючій асиміляції (спочатку перше слово з їхніх вуст звучить саме українською мовою, потім святкують Водохрещі).

Отже, приділяючи особливу увагу жіночій екзистенції, безпосередньо пов’язаною з маскулінним світом, М.Вінграновський продемонстрував декілька ґендерних моделей, поданих крізь призму мовчання, яке в романі набуває різних конотацій. Через несумісність комплексу цінностей українських чоловіків (козацька свобода) та жінок (сім’я, осідлість, тобто система обмежень), у результаті якої останні, перебуваючи в статусі “Іншої” (Берегині-рабині, Пенелопи), переживають цілий спектр екзистенціальних станів, що репрезентуються діалогами-наріканнями, переживаннями, слізьми. Але якщо в патріархально-матріархальній структурі українського світу, для якого притаманний м’який патріархат, українські жінки лише усвідомлюють себе “Іншою”, то, потрапляючи до рук чоловіків інонаціонального світу й втрачаючи свою самість, закріплюються в статусі “Іншої” (рабині, речі, об’єкту сексуального задоволення).

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.: Монографія. – Львів: Львівський національний університет імені І.Франка, 2000, Тернопіль: Джура, 2000. – 340 с.

2. “Ars vetus – Ars-nova”: М.М.Бахтин. – К.: Гнозис, 1999. – 216 с.

3. Бердяев Н. Самосознание. – М.: Прогресс, Универс, 1991. – 285 с.

4. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому. – К.: Либідь, 1995. – 205 с.

5. Больнов О.Ф. Зустріч / Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. – К.: Либідь, 1996. – 176 с.

6. Вінграновський М. Северин Наливайко // Вітчизна. – 1992. – №12. – С.23-68.

7. Вінграновський М. Северин Наливайко // Вітчизна. – 1993. – №1. – С.89-121.

8. Вінграновський М. Северин Наливайко // Вітчизна. – 1993. – №2. – С.17-103.

9. Габриэлян Н.М. Пол. Культура. Религия. // ОНС: Общественные науки и современность. – 1996. – №6. – С.126-133.

10. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. Семантика символів у творчості поета / Пер. з анг. С. Павличко. – К.: Рад. письменник, 1991. – 212 с.

11. Ґендер і культура: Зб. ст./ Упоряд. В.Агєєва, С.Оксамитна. – К.: Факт, 2001. – 224 с.

12. Доклады Первой Международной конференции «Гендер: язык, культура, коммуникация» 25 – 26 ноября 1999 года. – М.: Московский государственный лингвистический университет. – 368 с.

13. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – К.: Факт, 2001. – 180 с.

14. Зборовська Н. Український культурний канон: феміністична інтерпретація // Кур’єр Кривбасу. – 2000. – №7. – С.117-124.

15. Кузьменко-Гребінська. Українська жінка – через століття // Січ. – 1997. – №2. – С.59.

16. Кривоший О. Жінка в суспільному житті України за часів козаччини: Історичні розвідки. – Запоріжжя: Поліграф, 1998. – 68 с.

17. Кулаковський В. Северин Наливайко. – Київ.: Молодь, 1978. – 287 с.

18. Куліш П. Твори: В 2 т. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 1994. – 768 с.

19. Менжулина Л., Хамитов Н. Антропологические парадигмы и мифологемы европейской философии (Средневековье, Новое Время, Немецкая классика, новоклассическая парадигма). – К.: Випол, 1998. – 98 с.