Сторінка
2

Історії наук екології та економіки

Ще на початку перших цивілізацій (утім, як і нині) розвиток економіки кожної з них визначав рівень забезпечення суспільства матеріальними благами і могутність держави. Особливого значення економічна наука набула в період розвитку капіталістичної формації суспільства. Обізнаність з економікою вважалася обов’язковою для елітарних кіл суспільства. Згадаємо Пушкіна:

…Не мог он ямба от хорея,

Как мы ни бились, отличить.

Бранил Гомера, Феокрита;

Зато читал Адама Смита

И был глубокий эконом,

То есть, умел судить о том,

Как государство богатеет,

И чем живет, и почему

Не нужно золота ему,

Когда простой продукт имеет.

Саме Адам Сміт — класик капіталістичної ринкової економіки у книжці «Дослідження природи і причин добробуту народів» (1776 р.)* обгрунтував чинники, які забезпечують процвітання суспільства.

За Адамом Смітом, необхідна кількість товару («простого продукту») і його ціна в суспільстві добробуту має визначатися стабільністю співвідношення членів рівняння:

,

де То.т — кількість одиниць товару (виробництво за рік); Цо.т — узагальнена ціна одиниці товару; — сума грошей, яка пере­буває в обігу; n — кратність обігу.

А що станеться, коли зміниться будь-який із членів рівняння? Наприклад, зменшення кількості одиниць товару зумовить необхідність підвищення ціни його одиниці або вилучення з обігу надлишкових грошей, щоб зберегти рівність правої і лівої частин рівняння. І перше, і друге призведе до зниження добробуту людей. А яке відношення це має до екології? З формального погляду, А. Сміт має рацію, коли називає ключовим фактором забезпечення добробуту суспільства збільшення виробництва товару за умов поліпшення його якості та зниження собівартості. Проте екологічний ефект, якого не знав А. Сміт, плутає всі карти.

Розглянемо складові лівої частини рівняння: кількість одиниць товару і його ціну. За класичною схемою (рис. 2) товар як споживна вартість народжується у виробництві, а конкретніше — у технологічному процесі спрямування інтелектуальної і фізичної праці людини — носія праці через засоби праці (енергію та інструмент) на предмет праці — природний ресурс (сировину).

Але отримана споживна вартість (продукція) є тільки часткою від видобутого природного ресурсу, хоч саме вона визначає економічну доцільність суспільного виробництва. Інша частка «продукції» виробництва, як правило, значно більша за масою, — це відходи, які не потрібні економіці і розглядаються нею як баласт. Саме цей баласт створює не лише екологічні, а й до часу приховані економічні проблеми, порушуючи природні процеси відновлювання необхідних виробництву сировинно-енергетичних ресурсів. Отже, чим більше виробляється продукції, а часто чим вона новіша, чистіша і якісніша, тим більш ускладнюються ці проблеми — це закономірна й незаперечна тенденція розвитку індустріального виробництва.

Звичайно, можна нагадати про існування маловідходних і навіть безвідходних технологій. Одразу заперечимо, що абсолютно безвідходних і цілком нешкідливих технологій не існує навіть за випікання хліба. Нині щорічно вироблена у світі корисна продукція (за масою і обсягом) у порівнянні з відходами становить лише кілька відсотків. Утилізація, знешкодження відходів чи їх безпечне захоронення, як правило, потребують додаткових фінансових витрат, що підвищує ціну продукту і порушує наведене вище рівняння «суспільного процвітання». Далеко не всі члени суспільства свідомо погоджуються з вибором на користь екології, що знаходить постійне відображення в економіці. Як ілюстрацію до цього можна назвати існуючу тенденцію збільшення прибутків коштом пропорційного погіршання екологічного стану довкілля, передовсім у великих містах (рис. 3). Розумне співвідношення економічної вигоди і екологічного стану спостерігаємо у містах з населенням до 100000. Лише тепер у деяких найрозвинутіших країнах ця тенденція змінюється на ліпше.

Рис. 3. Залежність між збільшенням прибутків промислових підприємств і заробітної плати та якістю навколишнього середовища в індустріальних регіонах ринкової економіки

Інша проблема — неузгодженість інтересів економіки (економістів) і екології (екологів) випливає з того факту, що економічний ефект, отже і доцільність певної економічної діяльності сучасної економіки, визначаються виключно у сфері ринку, а природні «товари» і «послуги» (повітря, ліси, степи, річки, озера, океани), які забезпечують виробництво і самі є споживними вартостями, не мають ціни, оскільки не належать до ринкових цінностей. Сучасна економіка має тенденцію поглинати таку «безкоштовну» природну екологічно чисту споживну вартість, частково реалізуючи її через технологічні системи в ринковий промисловий товар і водночас руйнуючи природу. Таке суто споживацьке ставлення Людини до Природи зумовлює перманентну конфліктну ситуацію, характерну для історії всіх цивілізацій і майже трагічну в нашу добу.

Література

1. Колотило Д. М. К 61 Екологія і економіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

* Справжнє прізв. Георг Бауер (1494—1555).