Сторінка
1

"Так нiхто не кохав" (художнє вираження iнтимних почуттiв у лiричних творах Володимира Сосюри)

Цього року я вперше пiзнав глибину поезiї Володимира Сосюри, хоч, зiзнаюсь, читав його вiршi i ранiше. Але це були поодинокi випадки, тому i не запам'ятовувалися цi вiршi надовго. Мабуть, усе вимагає саме свого часу, i сьогоднi я вже сприймаю Сосюринi рядки як вiдверту сповiдь близького друга. У них - безмежний свiт В. Сосюри, який був поетом незвичайної щиростi i правдивостi, який не вмiв кривити душею нi перед iншими, нi перед собою. Я переконаний, що кожний, хто уважно вчитається у схвильованi рядки, побачить у них саме свого Сосюру. Мене ж вразила його iнтимна лiрика - цей гiмн людським почуттям: Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт Лиш приходить подiбне кохання. В день такий розцвiтає весна на землi I земля убирається зрання . Поет розкриває перед нами ту гаму почуттiв, що розквiтли в серцi закоханого юнака. I ми йому вiримо, бо вiдчуваємо, як i нашого серця торкається весна на пробудженiй землi; усе оживає в той час, коли народжується кохання. За образом весни ми бачимо образ коханої з щасливими очима, якi бентежать i глибоко западають в душу героя. Але кохання буває не тiльки романтично-святковим, i Сосюра нам доводить це, вiдтворюючи у своїх поезiях широку гаму людських почувань - радiсних, сумних, драматичних. Вiн виразно показує зародження кохання, його розквiт, розпач гiркого розчарування i навiть зраду. Таким є вiрш "Коли потяг у даль загуркоче", де чарiвнiсть i неповтор на краса першої любовi заплямовуються зрадою. Та кохання сильнiше за всi потворнi прояви зла: Я б забув i образу, i сльози . Тiльки б знову iти через гать, тiльки б слухать твiй голос i коси, твої коси сумнi цiлувать. А ось - iнша трагедiя: Я не можу сказать, я боюсь розказать, що тебе я уже покидаю . ("Марiя") Чи не тому на тлi квiтучих волошок i зеленiючого жита у коханої заплаканi очi, покiрно похиленi плечi? Думаю, мало хто залишиться байдужим, уявивши цей дисонанс: природа буяє, а любов приречено одцвiта. Мене дуже зворушує та теплота, з якою поет малює образ коханої, ретельно пiдбираючи найнiжнiшi слова. Сосюра неначе навчає читачiв високої етики ставлення до коханої людини, етики стосункiв мiж близькими людьми. Розумiєш, що не можна не закохатися в очi, якi схожi на "васильки з-пiд вiй" ("Васильки"), коли "щастя i тривога на щоках холодних од очей цвiте ." ("Ластiвки на сонцi"). Для лiрики В. Сосюри любов, вiрнiсть, вiдданiсть коханiй невiддiльнi вiд любовi, вiрностi й вiдданостi рiдному краю, Вiтчизнi: В тебе i губи, i брови твої, як у моєї Вкраїни . Ось вона йде у вiнку, як весна . Стиснулось серце до крику . В ньому злилися i ти, i вона в образ єдиний навiки. У серцi залишається чистий i нiжний слiд вiд зустрiчi з вiршами Володимира Сосюри, до яких з часом хочеться повертатися знову i знову.