Сторінка
2
В цілому формалізована модель системи дії включає культурну, соціальну, особистісну і органічну підсистеми, які знаходяться між собою у відносинах взаємного обміну. Кожна з цих підсистем спеціалізується на виконанні певних функцій: особа — функції ціледосягнення, соціальна підсистема — функції інтеграції індивідів, культурна підсистема — функції поширення взірців дій, цінностей, вірувань, знань; організм — функції адаптації до середовища. На найбільш загальному рівні соціальний порядок виступає продуктом двох процесів: тенденції системи до самозбереження і самодостатності та тенденції до охорони своїх кордонів і стабільності щодо навколишнього середовища. У 1970-х pp. Парсонс завершує розробку теорії системи людської дії та її взаємообмінів із середовищем. Це середовище виступає у нього як сукупність підсистем світобудови (всесвіту): світу фізичних об'єктів, біосфери і позасвідомого світу «кінцевих сенсів буття». Запроваджена Парсонсом система понять має значний вплив на сучасну західну соціологію.
Р.Мертон також створює цілісну теорію суспільства і парадигму функціонального аналізу. Але якщо Парсонс основну увагу приділяє механізмам підтримки соціального порядку, то Мертон зосереджує зусилля на дослідженні дисфункцій, поведінки, що відхиляється від суспільних норм, стану ано-мії, соціальних конфліктів тощо. Мертон вдається, на відміну від Парсонса, до більш тонкого пояснення суспільних та соціально-психологічних явищ.
Основні вихідні положення функціональної теорії стверджують, що:
• соціальні види діяльності є функціональними для всієї соціальної системи (функціональна єдність);
• елементи соціальної системи виконують соціальні функції (функціональна універсальність);
• тому ці елементи є необхідними для системи (функціональна примусовість);
• функції поділяються на явні і латентні (приховані).
Мертон, погоджуючись з цими положеннями, вносить свої доповнення. Повна функціональна єдність суспільства зазвичай суперечить фактам; соціолог повинен дослідити ступінь реальної інтегрованості суспільства. Соціальні явища можуть мати різні наслідки — сприяти інтеграції суспільства чи порушувати її; це виявить конкретний аналіз. Потреба певних функцій ставить проблему необхідності соціальних інститутів, які повинні забезпечувати розподіл цих функцій і не допускати їх змішування чи невиправдану концентрацію. Соціолог також має чітко розрізняти мотиви й функції, шукати і досліджувати не лише явні, але й приховані, неусві-домлені функції та їх віддалені наслідки. В цілому завданням соціології є пояснення соціальної організації і поведінки людей з незацікавленої точки зору спостерігача шляхом копіткого й ретельного аналізу.
У дослідженні соціальних систем і соціальних структур Мертон робить акцент на притаманних їм конфліктах, суперечностях, відхиленнях, дисфункціях, двоїстості. Інтеграція суспільства є для нього радше явищем проблематичним, таким, що рідко зустрічається. Різні ступені інтеграції встановлюють межі спектру: від повної згоди (консенсусу) до повної розбіжності (диссенсусу). Предметом уваги Мертона є саме ситуації, близькі до розбіжностей, які порушують єдність суспільства. Йому належить ідея конфліктності суспільства, яку можна подолати шляхом зміни соціальної структури і створення нових відповідних організацій.
Отже, основними складовими теорій структурно-функціонального аналізу виступають:
• розгляд суспільства як системи взаємопов'язаних структур, що складають його й утворюють єдине ціле; всі елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;
• розуміння соціальних інститутів (держави, церкви, профспілок тощо) не стільки як самостійних утворень, скільки частин соціальної системи, які впливають на функціонування всього суспільства;
• визнання індивіда ( діючої особистості) як основного елемента системи; він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль;
• твердження, що суспільне життя залежить від солідарності, засновується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів;
• положення про те, що в основі соціального життя лежать норми й цінності; воно включає певні обов'язки людей і необхідність соціального контролю;
• висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності; дисфункції у суспільстві є ненормальним, патологічним станом, який слід долати; велику роль у цьому відіграє соціологія, бо саме вона здатна виявляти соціальні відхилення і попереджати про них відповідні соціальні інститути.
2.2. Конфліктна теорія
У середині 60-х pp. XX ст. в західній соціології виникає свого роду повстання проти монополії на істину структурно-функціонального підходу, в якому чільне місце займає теорія конфлікту,, або конфліктна парадигма. «Теорії порядку» протиставляється «конфліктна теорія», ідеї «соціальної рівноваги» — ідея «соціальної зміни». Одним з перших критиків теорії структурного функціоналізму виступає американський соціолог Чарлз Райт Міллс (1916-1962). Він вважає, що теорія Парсонса недосконала, бо формує переконання у гармонійності інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь-якому суспільству. Інший американський соціолог Льюїс Козер (нар. у 1913) не лише фіксує конфліктність як органічний стан соціальної системи, але й стверджує парадоксальну, на перший погляд, думку про позитивну роль конфлікту. Конфліктні процеси за певних умов сприяють збереженню, зміні й пристосуванню соціальної системи до нових обставин, її життєздатності й стабільності. Не може існувати повної згоди або відповідності в інтересах різних людей, тому соціальне напруження у суспільстві є постійним; але конфлікт, особливо соціальна контрольований, дозволяє очищати повітря, яким дихають його учасники, краще пізнавати один одного і, внаслідок цього, навіть зближуватися у межах якоїсь спільноти. Конфлікт із зовнішнім ворогом, вважає Козер, допомагає підтримувати згуртованість групи і суспільства в цілому. Конфлікт, нарешті, сприяє соціальним змінам і виникненню нового, він стимулює відкриття в економічній і технологічній сферах.
Завантажити реферат