Сторінка
3

Емпірична соціологія

Основна теорема "функціонального аналізу" по Мертону говорить як одне явище може мати різні функції, так та сама функція може виконуватися різними явищами. При цьому функціональний результат сприяє виживанню системи, її адаптації до навколишнього середовища. Те, що не сприяє виживанню й адаптації, є "дизфункція", Уже це раннє визначення містить у собі проблематику всього наступного функціоналізму: якщо в суспільстві має місце щось, що відповідає його потребам, то чи є це наслідком надіндивідуальної свідомості і задоволення чи потреби ж тут іншого роду залежність?

"Функціональна єдність" соціологічного аналізу, підкреслює Мертон, визначається не "зверху", не за допомогою якої-небудь теорії, а в нескінченній глибині соціальних фактів, що завдяки своїй функціональній визначеності є інтегруючими факторами соціального життя. Функціональні якості універсальні і представлені у всіх формах культури, що легко побачити при їхньому аналізі. Мало того, вони носять імперативний, примусовий характер у першу чергу для всіх суспільних інститутів, хоча це може виявлятися по-різному. У цілому функціональний аналіз застосуємо тільки до стабільних і стандартизованих об'єктів, якими можуть бути повторювані і типові явища, що характеризуються стійкістю (соціальні ролі, соціальні процеси, інституційні об'єкти, соціальні структури, засоби соціального контролю і т.д.).

Автор концепції докладно розкриває різні сторони поняття "функція". Функція - це "ті наслідки, що спостерігаються, що служать саморегуляції даної чи системи пристосуванню її до середовища". Дизфункція - це "ті наслідки, що спостерігаються, що послабляють саморегуляцію даної чи системи її пристосування до середовища". У прояві функції може бути дві форми - явна і схована. У тому випадку, коли внутрішня значеннєва мотивація збігається з об'єктивними наслідками, виявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи чи ситуації. Вели Т.Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки "соціального порядку", те Р.Мертон зосередив свої зусилля на вивченні дизфункціональних явищ, що виникають унаслідок напруг і протиріч у соціальному житті.

Основна теорема "функціонального аналізу" по Мертону говорить як одне явище може мати різні функції, так та сама функція може виконуватися різними явищами. При цьому функціональний результат сприяє виживанню системи, її адаптації до навколишнього середовища. Те, що не сприяє виживанню й адаптації, є "дизфункція",

3. Соціометрія (мікросоціологія)

У 30-з роки нашого сторіччя на основі широкого використання психоаналітичного методу і гештальт-теорії в руслі психологічної традиції в соціології виникла нова галузь соціологічного знання, що одержала назву соціометрії, чи мікросоціології.

Під соціометрією прийнято розуміти теоретичне в прикладний напрямок соціологічної науки, що вивчає соціопсихологічні взаємини особистостей у малих групах.

Творцем цієї теорії є учень Зиґмунда Фрейда, що емігрував з Румунії в США, психіатр і соціолог Джекоб Морено (1892-1974).

Сам Морено визначав створену їм дисципліну в такий спосіб: "Математичне навчання психологічних властивостей населення, експериментальна техніка і результату, підучені при застосуванні кількісного якісного методу".

У якості трьох найважливіших базисних понять соціометрії він називав: "соціус" - товариш; "метрум" - вимір; "драма" - дія. "Замість аналізу соціальних класів, що складаються з мільйонів людей, ми займаємося ретельним аналізом невеликих груп. Це відхід від соціального всесвіту до її атомарної структури" - так Морено сформулював свою програмну концепцію.

"Соціометрія, - говорив Морено, - вивчає індивідуумів саме в той момент, коли вони спокійно вступають у взаємні відносини, що ведуть до утворення групи". Важливим моментом теоретичних побудов Морено було положення про те, що через розкриття соціально-психічних механізмів у психічних структур співтовариств соціометрія одержує можливість установлення соціального контролю над поводженням особистостей і соціальних груп.

Найважливішими інструментами соціометричного аналізу є соціометричні тести, соціоматриці і різного роду социаграмми, на яких у многой у базується соціометричний метод. Познайомимося ближче з використовуваними методами в соціометрії. Під соціометричним тестом у мікросоціології розуміється один із прийомів опитування людей, у ході якого виконується завдання стандартної форми, що дозволяє підучити як би "колективне самовираження опитуваних", тобто кількісно вимірні характеристики міжособистісних відносин у соціальній групі. Другим таким інструментом соціометрії вважається соціоматриця таблиця, у яку за допомогою графічних і числових позначень занесеться отримані в результаті досліджень дані, що характеризують систему взаємин людей у досліджуваній групі. Третій інструмент - соціограмми - дає відповідне графічне (схематичне) вираження соціальних відносин людей переважно в малих групах.

Поряд з ними в соціометрії широко використовуються різноманітні індекси, коефіцієнти й ін., що дозволяє дати кількісну характеристику досліджуваним явищам соціальної взаємодії.

Причиною суспільних змін, як вважав Морено, є взаємини індивідів, що складаються з особливих "мікроелементів", називаних "соціальними електронами", чи "телеелементами". За допомогою поняття "тілі" ("соціогравітаційний фактор") Морено намагався пояснити різні почуття, що виникають у процесі спілкування людний один з одним, і визначав його як найпростіші одиниці почуття, випромінювані людиною і спрямовані від індивіда до індивіда. Інтенсивне випромінювання "тепе" "зі знаком плюс", відповідно до тверджень Морено, викликає симпатію, а випромінювання "тепе" "зі знаком мінус" антипатію.

Мікросоціологія приділяє велику увагу аналізу кількісної сторони психологічних відносин людей, що визначаються социометристами в термінах байдужності, симпатії (притягання) і антипатії (відштовхування).

На думку Морено, що стало одним з фундаментальних положень соціометрії, соціальні процеси, що відбуваються в групі і суспільстві, можуть бути правильно зрозумілі лише з урахуванням існування мікро- і макроструктур. Під мікроструктурою він розумів сукупність психічних відносин людей, їхнього бажання, почуття, представлення і т.д., а під макроструктурою - просторове взаємоположення і взаємовідношення людей при виконанні ними виробничих функцій. Відповідно, соціальна напруженість і різний рід конфлікти можуть бути ліквідовані шляхом реорганізації макроструктури (перегрупування людей у просторі) таким чином, щоб у всіх випадках поруч виявлялися люди, що симпатизують один одному. Так Морено приший до одному з найбільш утопічних висновків своєї теорія - можливості "поліпшення" людських відносин у рамках будь-якої суспільної системи.