Сторінка
1

Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії

ПЛАН

Вступ

1. Характерні риси сучасної соціології

2. Функціонолізм – як один з основних теоретичних напрямків у сучаснiй соцiологiї

3. Конфлiкцiонiзм в сучаснiй соцiологiї

4. Інтеракціонізм в сучасній соціологічній теорії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Соціологічна теорія ніколи не зупинялася в своєму розвиткові, тому і в наш час вона перебуває в постійному русі, пошуці, вдосконаленні та видозміні. Цю динамічність теорії можна пояснити її природою. Теорiя це є спроба зрозумiти значення нашого досвiду. Ми мусимо якось ухопити швидкоплиннi подiї та знайти спосiб, щоб їх описати та пояснити. Тiльки тодi ми можемо передбачати новi подiї та впливати на свiт навiть навколо нас у бажаному напрямку. Теорiя - це "сiтка" , яка нам необхiдна, щоб досягти цих цiлей, щоб "упiймати" факти у їх взаємовiдношеннях. Саме теорiя дає можливiсть побачити взаємозв'язок подiй, що не є очевидним з одних лише даних про факти.

Бiльш того можна сказати, що теорiя - це низка взаємопов'язаних форму-лювань, яка забезпечує пояснення певного класу подiй, тобто - дозволяє так зв'язати ту чи iншу множину фактiв, що дає можливiсть їх зрозумiти.

Крiм того, теорiя дозволяє нам органiзувати пошуки нових знань про багато рiзних, часто загадкових сторiн нашого досвiду. За роки розвитку соцiологiї соцiологи розробили досить багато теоретичних пiдходiв (Perspectives).

Що таке теоретичний пiдхiд? Коротко на це питання можна вiдповiсти таким чином: теоретичний пiдхiд є способом бачення ряду особливостей свiту, це орiєнтацiя, яка передбачає певнi методи вивчення соцiального досвiду та пошуки його пояснення.

Прихильники рiзних пiдходiв ставлять стосовно суспiльства дещо рiзнi питання, й завдяки тому дають нам рiзнi образи соцiального життя.

Вам не пропонують сприйняти одну модель соцiального свiту та вiдкинути всi iншi. Скорiше теоретичнi пiдходи є засобами - розумовими конструктами - що дозволяють вам чiтко уявити собi той чи iнший об'єкт.

Будь яка певна теоретична модель завжди обмежує досвiд i дає, так би мовити, " тунельний " образ дiйсностi. Але добра модель одночасно розширює горизонт бачення дiйсностi.

У сучаснiй соцiологiї найчастiше видiляють три основних теоретичних пiдходи: функцiоналiстський, конфлiкцiонiстський та iнтеракцiонiстський. Розглянемо сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії.

1. Характерні риси сучасної соціології

Протягом XX ст. західна соціологія зазнає величезних змін і нині являє собою надзвичайно складну систему ідей, гіпотез, концепцій, теорій, методів дослідження й способів опису різноманітних соціальних явищ. При цьому практично всі сучасні соціологи активно використовують ідеї і принципи класичної соціології, керуючись ними як компонентами власних концепцій або відштовхуючись від них як від банку ідей, що мають самостійну цінність.

Незважаючи на неоднорідність і суперечливий характер сучасної західної соціології, вдається виділити низку її характерних рис. Опираючись на думки відомого американського соціолога П.Сорокіна, можна узагальнити ці риси наступним чином:

• Інтернаціоналізація сучасної соціології, тобто зростання кількості праць з питань соціології в усіх цивілізованих державах та регіонах світу;

• Академізація соціології, тобто перетворення її в академічну науку, яка посідає чільне місце в університетських програмах. Сьогодні соціологічні факультети і курси займають одне з перших місць щодо кількості студентів;

• Експертизація соціології. Означає все ширше залучення соціологів як експертів до діяльності державних, громадських і приватних органів та організацій, до праці в галузі соціальної роботи;

• Фактографізація соціології, або зростання її об'єктивності, точності й індуктивності, вдосконалення кількісних і якісних методів соціологічних досліджень, покращення техніки їх проведення;

• Соціологізація інших наук, як соціогуманітарних, так і біологічних, медичних, фізичних тощо. Вони дедалі глибше досліджують вплив соціальних факторів на реальність, яка ними вивчається, і соціологічне тлумачать свої специфічні проблеми;

• Диференціація соціології, тобто зростання її спеціалізації, виникнення нових галузей всередині соціологічної науки, які, в свою чергу, поділяються на ще вужчі відгалуження, та ускладнення у зв'язку з цим структури соціологічного вчення.

Беручи до уваги останню рису сучасної західної соціології, а саме її множинність, що дедалі зростає, спробуємо вирізнити основні наукові парадигми, довкола яких обертається соціологічна думка сьогодення. Термін «парадигма» вводить у науковий обіг американський вчений Томас Кун з метою визначення певної моделі постановки проблеми та її розв'язання. Ця модель лежить в основі тієї чи іншої теорії, включає в себе сукупність основних положень і принципів, специфічний набір категорій і визнається певним колом учених. З цієї точки зору сучасна західна соціологія поділяється на ряд пануючих парадигм та належних до них напрямків і шкіл, що може бути представленим у наступній схемі:

Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні. Емпірична соціологія займається розв'язанням практичних завдань керування суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

2. Функціонолізм – як один з основних теоретичних напрямків

у сучаснiй соцiологiї

Структурно-функцiональний - або просто функцiона­лiстський пiдхiд сформувався у серединi нашого сторiччя в основному спираючись на iдеї двох з класикiв соцiологiї, а саме англiйця Герберта Спенсера та француза Емiля Дюркгейма, якi притримувались великомасштабного - тобто макросоцiального - погляду на соцiальне життя.

На протязi 50-х та на початку 60-х рокiв центром уваги захiдної соцiологiї заволодiли функцiоналiстськi концепцiї американського соцiолога Толкота Парсонса (1971 - 1979) та його учнiв.

Пiзнiше, особливо у 70-х роках, функцiоналiзм втратив прихiльнiсть багатьох соцiологiв. Але у 80-х роках iнтерес до робiт Парсонса та iнших функцiоналiстiв вiдродився ( у роботах Хабермаса (1981), Алекзандера (1984), Сцiулi та Герстейна (1985) та iнших).