Сторінка
2

Угоди про митну оцінку, довідвантажувальну інспекцію, технічні бар'єри в торгівлі

Довідвантажувальні інспекції, як правило, здійснюють у зв'язку з імпортом. Інколи вони застосовуються і щодо експорту, коли уряди вважають, що заниження його вартості є прикриттям для вивозу капіталу.

Експортери з високорозвинених країн вважають таку інспекцію нетарифним бар'єром.

Мета Угоди про довідвантажувальну інспекцію полягає в формуванні набору принципів і правил для виконання таких інспекцій. Згідно з угодою експортна ціна досліджуваних товарів порівнюється з цінами ідентичних або схожих товарів, запропонованих для експорту з тієї самої країни до країни імпорту або на інші ринки. До уваги беруть економічні та інші чинники, які впливають на різницю в ціні експортованих товарів.

Митні органи країн, які використовують такі інспекції, не зобов'язані автоматично брати визначені інспекціями ціни за основу для нарахування мита, а мають приймати рішення окремо у кожному випадку.

Оскільки експортери не завжди можуть бути задоволені підрахунками інспекції, то угодою передбачено, що в інспекційних компаніях визначаються апеляційні особи, яким невдоволені можуть по давати скарги. Такі особи повинні бути у кожному місті або порту, де розміщено адміністративний офіс довідвантажувальної інспекції. Вони мають оперативно приймати рішення за скаргами.

Створено Незалежний наглядовий орган (Independent Review Entity — IRE), до якого зі скаргами можуть звертатися експортери та інспекції. Скарги розглядає "трійка", яка складається з представників Міжнародної торговельної палати (International Chamber of Commerce), Міжнародної федерації інспекційних агентств і Незалежного наглядового органу. Спори у зв'язку з діяльністю інспекційних компаній можна також врегулювати у рамках Світової організації торгівлі.

Угода про технічні бар'єри в торгівлі

Кодекс стандартів (Standards Code) було укладено у 1985 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою недопущення перетворення стандартів на бар'єр для міжнародної торгівлі, а також організації виробництва промислових товарів відповідно до міжнародно визнаних нормативів.

Міжнародну торгівлю не можна уявити без добровільних і примусових стандартів. Угода про технічні бар'єри в торгівлі спрямована на те, щоб усунути непотрібні перешкоди у міжнародній торгівлі. Для досягнення цього потрібно, щоб стандарти були міжнародно узгодженими. Міжнародні організації вживають заходів для гармонізації стандартів на планетарному рівні (on a world-wide basis).

В угоді поняття "технічні правила" (technical regulations) вживається щодо стандартів, дотримання яких обов'язкове, а власне термін "стандарт" вживається до добровільних стандартів (voluntary standards).

Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх виготовлення (що впливають на характеристики продукту), термінологію та символи, упаковку і позначення ярликами.

Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів для забезпечення якості імпортованих товарів, захисту здоров'я та безпеки людини, збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.

Технічні правила повинні відповідати таким умовам: • застосовувати режим нації найбільшого сприяння до імпорту з

усіх джерел;

• застосовувати до імпортованих товарів принцип національного режиму;

• формуватися і використовуватися способом, який не створює непотрібних перешкод для торгівлі;

• базуватися на науковій інформації.

В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть міжнародні стандарти як основу для національних стандартів. Міжнародні стандарти не застосовуються лише тоді, коли, на думку компетентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на кліматичні, географічні та технічні чинники.

Якщо країни запроваджують національні стандарти, які не базуються на міжнародних, вони повинні опублікувати про це повідомлення (to publish a notice) і повідомити секретаріат Світової організації торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу країнам експорту прокоментувати проекти стандартів (draft standards) і сприятиме врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.

Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випадках має одержувати сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути гіршим, ніж до вітчизняних.

Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними сертифікаційними органами.

Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й органи місцевої влади повинні дотримуватися передбаченого нею порядку.

Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно відрізняються у різних країнах. Угода містить "Кодекс гарної практики" (Code of Good Practice), який визначає порядок підготовки, прийняття і застосування стандартів. Такі принципи і правила нагадують технічні правила стосовно обов'язкових стандартів. Інформація про стандарти, які опрацьовуються та прийняті, має публікуватися щонайменше один раз на півроку. Після прийняття стандарту компетентні національні органи повинні надіслати Інформаційному центру Міжнародної організації стандартів / Міжнародної електротехнічної комісії (ISO/IEC Information Centre) інформацію про публікацію, а також повідомити, як і де можна одержати цю інформацію.

Кодексом передбачено, що владні структури, до відома яких належать питання стандартизації, надають щонайменше 60 днів для надіслання коментарів від зацікавлених осіб із зарубіжних країн.

Кількість обов'язкових технічних стандартів у країнах світу невпинно зростає. Споживачі вимагають, щоб товари відповідали стандартам якості та безпеки і не були шкідливими для здоров'я.

Список використаноїта рекомендованої літератури

1. Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

2. Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

3. Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

4. Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. - - К.: Основи, 2000.

5. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ, 1999.

6. Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

7. Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры, технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

8. Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

9. Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

10. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. - - К.: МАУП, 2002.

11. Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.