Сторінка
1

Образність мови: поняття, зміст, роль, засоби створення образності

Образність мови. Не можна розмовляти з аудиторією тільки мовою абстрактних понять, узагальнень, законів, висновків, мовою цифр. Оратор має зацікавити, захопити слухачів ідеями, які він розкриває. І тут образність ви­кладу необхідна. М. Горький зазначав, що мова повинна бути не тільки ясною, простою, правильною, чистою, а й яскравою. Зобразити яскраву, образну картину перед слухачами — залишити вражаючий відбиток у їх свідо­мості, схвилювати їх.

Образ — це чудова форма ораторського мистецтва. Вона завжди використовувалась у промовах ораторів з трибуни суду.

У справі Віри Засулич, яка обвинувачувалась у замаху на вбивство петербурзького градоначальника генерала Трепова, викликаного беззаконним розпорядженням остан­нього висікти різками політичного ув'язненого Боголюбова, її захисник П.А. Алексаидров образно змалював картину застосування в Росії різок: «Різка панувала скрізь: у школі, на мирському сході, вона була неодмінною приналежністю на конюшні поміщика, потім у казармах, у поліцейському управлінні. У зведеннях наших кримінальних, цивільних і військових законів різка мережила всі сторінки. Вона складала якийсь легкий мелодійний передзвін у загально­му гучноголосому стугоні нагая, кия і шпіцрутенів».

Образність головним чином досягається за допомогою тропів і стилістичних фігур.

Троп (грец. tropos — зворот) — вживання слова або вислову у переносному, образному значенні. В основі тро­па — зіставлення двох явищ, предметів, які близькі один одному за будь-якими ознаками. Народна мудрість гово­рить: «Без солодкого не відчуєш гіркого, без потворного не будеш мати уявлення про прекрасне».

Існують такі види тропів: порівняння, епітет, метафора, алегорія, іронія, гіпербола, уособлення тощо.

Порівняння. Це — зіставлення одного предмета а іншим з метою більш яскравої й наочної характеристики одного з них. Наприклад, говорячи про необхідність удосконалення всієї системи освіти і про те, як важливо молодих людей навчити творчо мислити, підготувати їх до життя, можна навести образне висловлювання, яке використовує порів­няння: «Ще стародавні говорили, що учень — це не посу­дина, яку необхідно наповнити, а факел, який необхідно запалити».

Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають уявити об'єкт розмови.

Епітет — (від грец. «додаток») образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найбільш характерну чи вражаючу якість. «Чи слід молодиці світити грішним во­лоссям проти Божого сонця ?» (І. Нечуй-Левицький ).

Метафора — (від грец. перенесення) заміна прямого на­йменування предмета образним. Метафора є тим же порів­нянням, однак у порівнянні схожість указується прямо, а у метафори домислюється. Юність можна порівняти з вес­ною життя. Метафора за своєю суттю є скороченим порів­нянням, в якому пропущений сам об'єкт порівняння. На­приклад: чаша терпіння, у чужу душу не влізеш, випити гірку чашу та ін.

Алегорія (іносказання) — зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Наприклад: хитрість інакомовно показують у вигляді лисиці; мир — у вигляді голуба. Відома всім алегорія кохання — серце; алегоричне зображення зміни війни на мир — «І пере­роблять мечі свої на лемехи, а списи свої на серпи». Тар­тюф — алегорія лицемірства, Дон Кіхот — алегорія ли­царства і т. п.

Уособлення - надання неживим речам або природним явищам людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-ведмідь, тощо. Уособлення, дуже характерне для фольклору з його міфологічною свідомістю, використо­вується також літераторами: «Реве та стогне Дніпр широ­кий .» (Т.Шевченко).

Гіпербола (від грец. «перебільшування») — навмисне художнє перебільшення сили, значення, розміру явища, що зображується. Наприклад: «Мало який птах долетить до середини Дніпра» (М.Гоголь). Гіперболи часто вжива­ються в політичній полеміці та пропаганді тощо.

Літота (від грец. «простота») — образний вислів, який полягає у зменшуванні величини, значення явища, яке зображується. Наприклад: Від Ніжина до Києва рукою по­дати. Оратори нерідко використовують засоби з народної мудрості: «хлопчик з палець», «хатинка на курячих ніж­ках». Літота — протилежний до гіперболи троп.

Виразність і дієвість мови оратора багато в чому зале­жить від побудови фрази, її конструктивних особливостей. Стилістично значущі типи цих побудов (побудови фрази) називаються фігурами (лат. figure — образ, вид). До сти­лістичних фігур належать: інверсія, антитеза, градація, анафоро та інші спеціальні синтаксичні прийоми. / Інверсія (від лат. «перестановка») — незвичний, неха­рактерний для даної національної мови порядок розташу­вання слів. Використовується з метою привернути увагу слухача. Наприклад: Пити за перемогу не годиться завчас­но, то прикмета погана (Н.Рибак).

Анафора (від грец. «винесення вгору») — лексико-син-таксичне повторення слів і словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно — рядків). Блис­кучий зразок її знаходимо у промові Цицерона проти Китіліни, де за її допомогою змальовується ця злочинна людина: «Хто отруйник на всю Італію, хто гладіатор, хто розбійник? » І далі називає Катіліну вбивцею, підроблювачем заповітів, обманщиком, гультяєм, марнотратцем, розпусником. Два­надцять разів повторюється у цьому реченні питальний займенник «хто» — анафора, що виділяє кожен вид зло­чинності Катіліни, надає всій структурі гостроти.

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Інші реферати на тему «Риторика, ораторське мистецтво»: