Сторінка
2

Основи ораторського мистецтва

А для цього юристи, виступаючи публічно (і не лише в суді), мають уміти побудувати свою промову таким чином, щоб привернути увагу аудиторії і утримати її впродовж всього виступу, повно і об'єктивно дати аналіз проблемі, побудувати систему доказів або спростувань, зробити певні висновки і переконати в їх правильності аудиторію. При цьому необхідно володіти прийомами здійснення психоло­гічного впливу на аудиторію, знайти єдино необхідні слова для виразу своїх думок (і чим змістовніша думка, тим до­сконалішою повинна бути її форма).

Ораторське мистецтво, будучи складовою частиною про­фесійних якостей юриста, є також ефективним засобом емоційного впливу. Мовно-виразні та інтонаційні засоби промови допомагають оратору краще передати думку, ак­центувати увагу на деталях проблеми. Точно вибрані мовні засоби допомагають хвилювати аудиторію.

Таким чином, формулюючи вимоги до знань та умінь майбутнього спеціаліста-юриста, можна зазначити, що він повинен:

а)знати:

— особливості і характеристики етапів діяльності оратора — закони винаходу думки, класифікації родів і видів ораторського виступу; методи розробки концепції виступу; критерії відбору проблем у темі, викриття протиріч у проблемі; загальні принципи побудови публічного виступу; способи викладення матеріалу виступу; способи активізації мислення аудиторії; культуру публічної промови; соціально-психологічні закони спілкування оратора і аудиторії; характерис­тику мови щодо акустико-фізіологічних позицій; принципи і способи проведення полеміки; монологічну і діалогічну форми судової промови, особливості підготовки судової промови;

б) уміти:

— моделювати спілкування з різними людьми і аудито­ріями в професійній діяльності; будувати тактику виступу і аргументації; знаходити і ліквідовувати логічні помилки публічного виступу: вміло під­бирати і застосовувати інтонаційно-виразні засоби мовлення; різноманітити механізм наочності слова; знімати напруження перед виступом; розробляти й вибирати згідно з обставинами справи, характером судового процесу й особливостями аудиторії стратегію і тактику судової промови.

Таким чином, кожен оратор, усвідомлює він це чи ні, має три «обличчя»:

1. Це особа, яка професійно висловлюється про певний предмет, тобто має: а) фундаментальні знання у певній галузі, б) знання найбільш типових точок зору, в) розуміння гострих проблем з предмета промови.

2. Це виразник громадської думки і вихователь: підко­ряється при здійсненні ораторської діяльності принципам: а) відповідності особистої поведінки тим ідеям, які він про­голошує у своєму виступі; б) єдності слова і справи; и) не­ухильного дотриманніетичних стосунків з аудиторією.

3. Це людина, яка не тільки досконало володіє прийо­мами доказовості ораторської майстерності, а також має наступні риси: а) любов до істини; б) ясність мислення й висловлювання, в) емоційність; г) повагу до аудиторії.

Всі ці сторони важливі в комплексі. Перші дві складають фундамент, підґрунтя, на якому можливе існування безпо­середньо ораторських якостей. Розглянемо ці риси деталь­ніше.

Мати фундаментальні знання — це зовсім не означає, що людина повинна знати все. Справа в іншому — треба знати головні, фундаментальні поняття, закони й т. ін., які стосуються предмета вашого виступу. Скоріше всього, що безпосередньо вони всі у промові використані не будуть. Але їх знання надасть внутрішньої логічності промові, стрункості викладенню і стане засобом запобігання неба­жаних випадків, пов'язаних з запитаннями, репліками аудиторії, незвичним поворотом теми тощо.

Найбільш типові точки зору — це такі, які пов'язані з істотними інтересами, що так або інакше виплітають з предмета промови. їх знання дозволить вибрати найбільш ефективну лінію поведінки в аудиторії, упевнено почувати себе впродовж виступу, бо будь-який приватний випадок врешті-решт стосується певної типової точки зору.

Знання гострих проблем обіймає ті з них, які є найбільш гострими для конкретної, певної аудиторії і викликають найчастіші спори у тій сфері, про яку ви ведете мову. Розу­міння вами таких проблем викликає повагу аудиторії й має дуже важливе значення у випадках виникнення полеміки.

Оратор дійсно виразник громадської думки, адже про що б він не казав, він завжди, переконуючи, до чогось за­кликає, за щось агітує. А для того, щоб заклик був почутий, необхідна відповідність особистої поведінки тим принци­пам, про які йдеться у промові. Безглуздо, наприклад, ха­барнику закликати до боротьби з корупцією — це тільки її (корупцію)посилить.

Єдність слова і справи не є повтором попередньої риси. Суть у тому, що з ідей і закликів мають. робитися практич­ні висновки, причому такі, які, по-перше, відповідають масштабу висловлених ідей, і, по-друге, здійснені у житті. Запропоновані копійкові практичні заходи, що випливають із глобальних ідей, підривають допіру як до ідей оратора, так і до його пропозицій.

Дотримання етичних відносин є основою людської куль­тури, ораторської праці. Дотримуючись неуклінно на очах аудиторії певних вимог, оратор, по-перше, примушує її рахуватися з цими вимогами, створює необхідні позитивні, елементарні відносини, навіть в екстремальних ситуаціях, а по-друге, це є важливим виховуючим моментом, пред­метно повчаючи слухачів певним нормам моральності.

Із ораторських якостей, яких можна назвати не один десяток, основоположними (тобто такими, від яких зале­жать інші якості) є три:

1) це ясність мислення й розмірковування. Навіть якщо у вас дефекти мовлення, то слухачі вас зрозуміють, а якщо ви ще й цікаво розповідаєте, то дефекти слаб­шають, їх майже не помічають. Але якщо не буде ясності мислення, то все інше стане непотрібним. З цього приводу А.Ф. Коні писав: «Треба говорити не так, щоб вас зрозуміли, а так, щоб вас не можна було не зрозуміти ;

2) це уміння доказувати, аргументувати. В самій при­роді людського мислення закладена схильність до сумнівів. Та й з практичної точки зору не можна ві­рити оратору тільки тому, що він про це говорить. Викрикувати заклинання — не означає доводити. Люди рідко сприймають на віру — ідея повинна під­креслюватися точними, неоспоримими доказами.