Сторінка
1

Антична риторика (Демосфен, Цицерон, Аристотель)

Вступ

Красномовство має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше у мис­тецтві судового оратора. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщи­ною є Стародавня Греція та Рим, де публічне слово мало надзвичайно ве­лике суспільне значення.

1. Демосфен – вершина ораторського мистецтва

Стародавньої Греції

Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови яко­го, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спо­стережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера три­матися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і тро­щити своєю силою і владою можна порівняти з вихорем або блис­кавицею».

Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоуправління. Він намагався зберегти віджилий лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. До наших днів дійшло трид­цять промов Демосфена, зокрема найвідоміша — про жінок. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скурпульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематиза­цію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.

Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лам­падним маслом, яке він спалював у величезній кількості. Але такі твори здавалися свіжими й чарівними, ніби щойно вилились із гру­дей: вони були наповнені життям, емоціями і, як творіння Фідіаса, не мали на собі жодних слідів різця.

Афінський державний діяч і великий оратор стародавності Демосфен усе своє життя присвятив батьківщині і вмер у боротьбі за її волю. Він народився в Афінах у 384 р. до н.е. Батько його (якого кликали також Демосфеном) був заможною людиною, мав збройову майстерню.

Коли хлопчику було сім років, умер батько, залишивши в спадщину майбутньому оратору і його п'ятилітній сестрі великий стан.

Виховання дитини було доручено матері й опікунам; опікуни (його дядька по матері), однак, виявилися людьми несумлінними. Вони не платили платні вчителям, не піклувалися про утворення дітей і вихованні. Хлопчик ріс слабким, фізично недорозвиненим.

Коли Демосфен досяг повноліття, опікуни віддали йому лише будинок з рабами, а велику частину грошей і майна привласнили собі. Молода людина намагалася спочатку умовити опікунів добровільно повернути спадщину, але ті відмовилися. Тоді він вирішив судом домагатися повернення викрадених грошей. Щоб успішно вести справу в суді, потрібно було ґрунтовне знайомство з афінськими законами, а саме головне - уміння гарно і переконливо говорити.

У той час при демократичному ладі в Афінах майже кожному громадянину приходилося виступати в суді й у народних зборах. Видатні оратори користувалися загальною повагою: їх вибирали на почесні посади в державі і відправляли послами в чужі країни. В Афінах з'явилося багато людей, які навчали красномовству: як перемагати в суперечках, як зробити слабке доведення більш сильним.

Найвидатнішими вчителями красномовства тоді були Ісократ і Ісей. Ісократ мав вдома школу красномовства, але Демосфен не міг відвідувати заняття, тому що плата за навчання була занадто високою. Тоді він звернувся до Ісея, у той час кращому адвокату по справах про спадщини.

Чотири роки молода людина ретельна навчилася в Ісея і заплатила йому за навчання велику суму грошей. За цей час він добре познайомився з добутками усіх видатних письменників; особливо уважно вивчав він твору знаменитого історика Фукідіда і філософа Платона. "Історію" Фукідіда майбутній оратор знав майже напам'ять, тому що переписав її власноручно вісьм разів.

Закінчивши навчання, Демосфен почав позивати з опікунами. Суд тягся цілих п'ять років. Опікуни всіляко намагалися уникнути відповідальності; так, вони знищили навіть самий заповіт батька Демосфена й інші важливі документи. Зрештою опікуни були засуджені, однак молодій людині не удалося цілком повернути своєї спадщини.

Важка багаторічна боротьба з опікунами загартувала характер майбутнього оратора, розвила в ньому завзятість і наполегливість.

Виступати перед народом Демосфен мріяв ще хлопчиком. Якось раз ще в ранній юності Демосфен упросив свого вихователя взяти його на засідання суду послухати мова знаменитого оратора. Хлопчик бачив, як юрба народу проводжала оплесками оратора, і дивувався силі красномовства, що скорила усіх. З тих пір він кинув всі інші заняття й ігри зі своїми однолітками і став посилено вправлятися в красномовстві. Він твердо вирішив зробитися оратором.

Але, перш ніж виступати перед народом, Демосфену довелося, за прикладом свого вчителя, писати судові мови для інших. Таке заняття оплачувалося в Афінах досить добре, і молодій людині удалося не тільки прокормити свою матір і сестру, але і зробити деякі заощадження.

Однак складання мов не могло задовольнити Демосфена: він був полум'яним патріотом і мріяв присвятити свої сили суспільної діяльності.

Перший виступ молодого оратора перед народом скінчився сумно: шум, сміх і шушукання юрби не дали йому закінчити мови. Ця невдача була зовсім природна, тому що Демосфен мав дуже слабкий голос, говорив невиразно, злегка заїкався, гаркавив (не вимовляв звуку "р"), у нього була дурна звичка затягати плечем, і, крім того, він зовсім не вмів триматися перед публікою.

Друга його спроба виступити з мовою перед народними зборами також виявилася невдалою. Упавши духом, закривши обличчя, поспішав він додому і спочатку навіть не помітив, що слідом за ним йшов один із друзів, відомий афінський актор. Вони пішли разом. Демосфен почав гірко скаржитися другу на свої невдачі і говорив, що народ не цінує і не розуміє глибокого змісту його мов. "Усе це так, - відповідав актор, - але я спробую допомогти твоєму горю. Прочитай мені який-небудь уривок із Софокла чи Еврипіда". Демосфен прочитав. Коли він закінчив, актор повторив тією же саме, але з такою виразністю, що Демосфену показалося, начебто він чує зовсім інші вірші. Він зрозумів тепер, як багато краси додає мови виразність, який йому не вистачало, і з подвоєною ретельністю прийнявся за роботу.