Сторінка
7
В індуїзмі, відповідно, майбутній Майтрейя – білий вершник Калкі-Аватара, як стверджує “Калкі-пурана”, в кінці епохи Калі-юга народиться в обителі Шамбали або зійде з гори Кайласи, поверне землі двох правителів – Мору (династію Маур’їв?) та Девапі, знищить змія Калі і встановить Сатья-югу[xlix]. Калкі-Аватара походить одночасно від Сонячної та Місячної династій: “За бажанням вашим, я буду народжений в місці Шамбхала . Я знову поставлю на землі двох володарів – Мару і Девапі. Я встановлю знову Сатіюгу і відновлю Дхарму в її попередній силі. Після поразки Калі-юги я повернуся у своє місцеперебування” (“Калкі Пурана”; див. також “Вішну Пурана”, “Агні Пурана”)[l].
Тут також саме слово Шамбала виступає як антитеза Шамбі («Обману»), індуїстському лже-месії, народженому Матхьєю («Олжа») з кошачими очима від Адхарми. Сестрою Шамби буде Майя («Ілюзія»), яка стане матір’ю Лобхе (“Бажання”), і її дочка, яка названа Вікріті (“Хвороба”) дасть життя Кродхе (“Сказ”), чия сестра Хімса (“Насильство”) народить Калі-югу. Ця жахлива Калі-юга тримається на могутності священних ароматів, на олжі, вині, жінках та золоті. Її сестра Дуркріті (“Дурні вчинки”) дасть життя хлопчику на ім’я Бхайя (“Жах”) та дівчинці на ім’я Мрітью (“Смерть”), котрі створять Нірайя (“пекло”). Але в дійсності Майя є втіленням богині Лакшмі, яка через любов до Калкі-Вішну зникне з рядів воїнства Калі-юги[li]. В останній битві між Калкі і Калі виявиться, що Калі (Лакшмі) — це іпостась самого Калкі (Вішну) і тому в останній момент протистояння відбудеться "містичне очищення" сутності світу. Наступить благісний період, але з часом Калкі змушений буде знову вступити в бій, на цей раз із гігантом Кутходарі, який проковтне божественне втілення і його воїнів, але зрештою в череві демона Калкі розкладе вогонь і після визволення вступає у бій з могутніми Кокою і Вікокою, які за суттю є його ревнивими пошанувальниками. Вони беруть Калкі в полон, але потім поклоняються йому. Завершує все весілля самого Калкі.
У Калкі буде дві дружини — Падма, яка народить йому могутніх вершників Джаю та Віджаю (ведучих, відповідно, малу і велику, матеріальну і духовну війни) та "мудра Рама".
Відповідно з Калкі-Аватарою індуїзму та буддизму в контексті з демонічними Кокою і Вікокою напрошується як паралель з періодично воскресаючим еддично-нордичним героєм Хельгі, якому сприяє біла валькірія, так і талмудичним переданням про пророка Еліяу, який повинен прийти перед появою Мошіаха (Месії) і здійснення Геула ("Визволення"), а саме він повинен проголосити довколишнім народам про його прихід і зробити це на "даху Храму", тобто на місці (землі), де нема святості Ізраїлю, тобто поза його межами (за тлумаченнями Ребе). Як відомо, "дахом світу" здавна іменуються тібетські Гімалаї .
На “екзотеричному” (поза Шамбалою) рівні, начебто, “вчення Шамбали” пов’язане з вищезгаданим щодо обителі Гесер-хана реальним монастирем Ташілунпо (діалектний варіант назви — Дашілхунбо), заснований біля Шігадзе в 1447 р. панчен – шостий, який мешкав у цьому монастирі. “ . За свідченнями очевидця — монаха —живописця гелонга Чампа Таші, таші лама взяв із собою з Ташілунпо тільки картини Шамбали. З них дві він дав на шляху відомим хутухтам”[lii]; “Одинадцятого липня (1927 року, — О.Г.) нірва з монастиря Кумбум привіз пророцтва і нову молитву таші-лами Шамбалі”[liii]. Панчен-лама єдиний має право “пропуску в Шамбалу” найбільш достойним ламам. “ .Ще іскра про Шамбалу. Відомий таші-лама часто впадав у екстаз під час бесід з учнями. Іноді ж і зовсім мовби зникав, переносячись у святилище Шамбали. Ці екстази яскраво переносять у часи бесід Св. Іоанна Делакруа зі Св. Терезою, коли обидва блаженні співбесідники, прийшовши в захоплення, піднімалися до стелі кімнати”[liv]. За традицією, третій Панчен-лама (1738-1780) написав путівник у Шамбалу "Джерело десяти мільйонів чудес", пояснюючи, що подорож туди надзвичайно довга і для досягнення країни необхідно здійснити велику кількість духовних практик.
Як пише М. Реріх (на жаль, до нього слід ставитися надто скептично, оскільки він був “посвячений” у т.зв. “екзотеричну”, тобто “зовнішню”, доступну “доктрину” щодо Шамбхали): “ . У Лхасі особливо пов’язується з вченням Шамбали монастир Морулінг, відомий своєю вченістю. Число лам у Морулінзі не перевищує трьохсот. Говориться, що час від часу деякі лами з Морулінга йдуть в якесь гірське сховище в Гімалаях, з котрого не повертаються назад. В деяких інших монастирях жовтої секти практикується вчення Калачакри. Також наявний особливий Дацан Шамбали в Кумбумі на батьківщині самого Тцон-Ка-Па (Дзонкапи, Цзонкаби — О.Г.) та в китайському монастирі Утайшані, де настоятель монастиря написав чудову книгу: “Червоний шлях у Шамбалу” .”[lv].
Аналогічна буддиському переказові про Шамбалу давньо-руська легенда (у редакції старообрядців – “бігунів”) про град Великий Кітеж в районі ярославського Поволжя на березі озера Світлояра біля впадіння у нього ріки Сіта. Збудований він був в 1165 – 1167 рр. великим князем володимирським та суздальським Георгієм ІІ Всеволодовичем, сином Всеволода Юрійовича Велике Гніздо, і зруйнований монгольським ханом Батиєм: “ . И невидим будет Большой Китеж вплоть до пришествия Христова, что и в прежние времена бывало, как свидетельствуют жития святых отцов, патерик Монасийский (Синайский?, — О.Г.), и патерик Скитский, и патерик Азбучный, и патерик Иерусалимский, и патерик Святой Горы, а эти святые книги, в которых писаны жития святых отцов, согласны в том, что сокровенная обитель не едина, но есть много монастырей, и в тех монастырях множество святых отцов, точно звезд небесных, просиявших житием своим . Если какой человек обещается истинно идти в него (град Китеж, — О.Г.), а не ложно, и от усердия своего поститься, и многие слезы прольет, и пойдет в него, и обещается лучше голодной смертью умереть, а его не покинуть, и иные многие скорби претерпеть и даже смертию умереть, знай, что спасет Бог такового, что каждый шаг его будет известен и записан будет ангелом. Ибо на путь спасения пошел . Если же пойдет, и сомневаться начнет, и славить везде, то таковому закроет Господь град. И покажется он ему лесом или пустым местом. И ничего таковой не получит, но только труд его всуе будет .»[lvi]. Латвійський дослідник Р. Рудзітіс наводить приклад з опери Римського-Корсакова, в котрій Град Кітеж, захований від нашестя татар під землею, зображений як «країна невимовного Світла», куди потрапляє мудра та благородна дівиця Февронія, бо вона посвятила Богові Світла три свої збережені дари: милосердя, любов та сльози співстраждання. Свого нареченого князя Всеволода вона вчить любити кожну людину, бо в кожній є іскра божої краси. Якщо людина страждає, тим більше слід її приголубити, оточити небесними радощами[lvii]. В сучасній російській культурі він виступає як "Город в душе" (Борис Гребенщіков), "Под небом голубым" (Олексія Хвостенко та Анрі Волохонського; в дійсності, лише переклад пісні іудейських менестрелів "Над небом блакитним", тобто "горний Ієрусалим"), "Город, полный воспоминания" (Єгор Лєтов).
Завантажити реферат