Сторінка
10
У вченні буддійських шкіл Кагю та і Ньїнгма хранителем доктрини Шамбали вважається Трунгпа тулку — великий вчитель тібетської школи Кагю. Його одинадцятим втіленням був Чогям Трунгпа Рінпоче (1939 – 1987), верховний настоятель монастиря Сурманг. Після еміграції з Тібету він засновує на Заході ряд проповідницьких центрів та університет Наропи, згодом об’єднані в єдину федерацію — Ваджрадхату. З благословення глави школи Кагю Шістнадцятого Гьялви Кармапи запроваджується т.зв. програма "Шамбала тренінг" як своєрідний полегшений варіант буддизму для людей західної цивілізації. Після смерті наставника Ваджрадхату очолив його наступник Томас Ф. Річ (Осел Тедзін), а потім — верховний глава школи Ньїнгма Ділго Кхенце Рінпоче, хоча духовним авторитетом "шамбалістів" вважається (з титулом "саванг" – "володар землі") старший син Чогьяма Трунгпа — Сакйонг Міпан Джампал Трінлей Драдул Рімпоче (1962 р.), народжений в Індії, в місті просвітлення Будди Бодхагаї. Він заснував найбільший медитативний центр пропаганди Шамбали — "Дечен Чйолінг", а в 1995 р. був офіційно зведений святійшеством Пенором Рінпоче на трон як Сакйонг — правитель Шамбали (цей же титул носив його батько) і визнаний втіленням самого Міпама Джамьянга Намгяла Гьяцо, легенди тібетського буддизму ХІХ ст.
[i] Трунгпа Ч. Шамбала: Священный путь воина / Пер. с англ. Предисл. К.Р. Джимиан. – К.: София; М.: ИД «Гелиос», 2001. – С. 20.
[ii] Иванаускайте Ю. Путешествие в Шамбалу / Пер. с литов. – М.: София, Гелиос, 2002. – С. 9 – 10.
[iii] Трунгпа Ч. Шамбала: Священный путь воина / Пер. с англ. Предисл. К.Р. Джимиан. – К.: София; М.: ИД «Гелиос», 2001. – С. 20— 21.
[iv] .Торчинов Е.А. Даосизм: Опыт историко-религиозного описания. – СПб.: Лань, 1998. – С. 203 – 204.
[v] Эйдлин Л.З. «Персиковый источник» Тао Юань-мина // Народы Азии и Африки. – 1963. — № 6. – С. 112.
[vi] Эйдлин Л.З. «Персиковый источник» Тао Юань-мина // Народы Азии и Африки. – 1963. — № 6. – С. 108 – 109.
[vii] Цит.за: Эйдлин Л.З. «Персиковый источник» Тао Юань-мина // Народы Азии и Африки. – 1963. — № 6. – С. 109 – 110.
[viii] Шамбала – это не миф . / Автор – сост. Н.Е. Ковалева. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2002. – С. 13.
[ix] Гуляев В.И. К вопросу об азиатских влияниях на древние цивилизации Центральной Америки (Современное состояние вопроса) // Археология Старого и Нового Света / Отв.ред. Н.Я. Мерперт, П.М. Кожин. – М.: Наука, 1966. – С. 261.
[x] Гуляев В.И. К вопросу об азиатских влияниях на древние цивилизации Центральной Америки (Современное состояние вопроса) // Археология Старого и Нового Света / Отв.ред. Н.Я. Мерперт, П.М. Кожин. – М.: Наука, 1966. – С. 262.
[xi] Willey G.R. The Early Great Styles and the Rise of the Pre-Columbian Civilization // American Anthropologist. — 1962. — Vol. 64, N 1. — P. 1—14; Marin—Parmentier M. Sur Quetzalcoatl, dieu du vent, serpent a plumes de mexique ancien // VII Международный конгресс антропологических и этнографических наук. — М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1971. — Т.ХI. — С. 132 — 136; Кнорозов Ю.В. Пантеон древних майя // VII Международный конгресс антропологических и этнографических наук. — М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1971. — Т.ХI. — С. 126 — 131; Вайнтруб І. Царство стародавніх майя: "Словесний портрет" сакральної культури майянської цивілізації // Людина і світ. — 1998. — № 7. — С. 35 — 39; Гуцуляк О. Атлантида: Війна Традицій // http://www.mesogaia.il.if.ua/atlant.htm; Баглай В.Е. Природа, боги и человек в древнемексиканской мифологии // Латинская Америка. — М., 1977. — № 4. — С. 166 — 183.
[xii] Мурзаев Э.М. Очерки топонимики. — М.: Мысль, 1974. — С. 296.
[xiii] Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. – М.: Мысль, 1984. – С.506, 543 – 545.
[xiv] Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – СПб.: Кристалл, 2001. – С. 68.
[xv] Легенды и сказки Центральной Азии, собранные А.П. Бенигсен. – Спб., 1912. – С. 141.
[xvi] Джонг Э. Калачакра-Мандала и феминизм / Пер. с англ. // Духовный Рассвет: Журнал эзотереческого гнозиса. – Тула, 1994. — №2. – С.41 – 44.
[xvii] Парнов Е. Звездные знаки. — М.: Знание, 1978. — С. 49.
[xviii] Мурзаев Э.М. Очерки топонимики. — М.: Мысль, 1974. — С. 252.
[xix] Жуковская Н.Л. Формы проявления культа природы в пантеоне и ритуалах ламаизма // Религия и мифология народов Восточной и Южной Азии / Отв.ред. И.А. Крывелев, Г.Г. Стратанович. — М.: Наука, 1970. — С. 108.
[xx] Дружненко А.А. Сад и Руина (Тождественное различие двух символов и его архитипический исток) // Вестник МГУ. Сер.7. Философия. — 2003. — № 5. — С.92.
[xxi] Шевченко В.В. Человек Кампанеллы // Человек. — М., 2004. — № 5. — С. 57.
[xxii] Диакон Андрей Кураев «Сатанизм для интеллигенции». — Москва, 1997.
[xxiii] Андреев А.И. Время Шамбалы. – СПб.: ИД «Нева»; М.: «ОЛМА-ПРЕСС Образование», 2002. – С. 8.
[xxiv] Рерих Ю.М. К изучению Калачакры / Пер. с англ. // http://www.mesogaia.il.if.ua/roerih.htm
[xxv] Телицын В.Л. Проект «Аненербе»: Наследие предков и Третий рейх. – М.: Олимп; Изд-во Астрель; Изд-во АСТ, 2001. – С. 284 – 287.
[xxvi] Навзоров Г.Е. Иконография буддизма (Китай – Тибет – Япония). – М.: Аримаспейя, 1995. – С. 287 – 289.
[xxvii] Рерих Ю.М. К изучению Калачакры / Пер. с англ. // http://www.mesogaia.il.if.ua/roerih.htm
[xxviii] Еко У. Дзен і Захід / З італ. // Всесвіт. – Київ, 1991. — №3. – С. с.165.
[xxix] Мерло – Понті М. Феноменологія сприйняття / З фр. // Читанка з історії філософії: У 6 кн. / Під ред. Г.І. Волинки. – К.: Довіра, 1993. – Кн.6. – С.120.
[xxx] Тэрбиш Л. Учение о «Колесе времени» в Монголии // Вопросы истории естествознания и техники . – Москва, 1989. — №4. – С.93 – 95.
[xxxi] Пагсам-джонсан: История и хронология Тибета / Перев. с тибет., предисл. и коммент. Р.Е. Пубаева. – Новосибирск: Наука, Сибир. отд-ние, 1991. – С.183.
Завантажити реферат