Сторінка
3
В ісламській гностичній традиції Ірану існує т.зв. "Місце Ніде" (Накойяабад, Na-koja-abad), що перебуває у т.зв. "восьмому кліматі" (традиційна географія знає лише "сім кліматів"), який є не фізичною, а духовною сферою, об'єктивною та реальною, але недоступною для звичайного сенсорного сприйняття ("супрасенсорний світ"). Тут відвічно мешкають пророк Мухаммед, його дочка Фатіма і дванадцять Імамів. Усі ці "Чотирнадцять Чистих" становлять "Повноту" ("Плерому"). Описав видіння цього таємничого місця в ХІІІ ст. молодий андалузький шейх Алі ібн Фазель Мазандарані у "Зведенні дивних і вражаючих речей, котрі він розглянув і бачив своїми власними очима на Зеленому острові, розташованому в Білому морі", на захід від землі Берберів (Канарські, Азорські острова?), де правитель — Сайїд Шамсуддін, внук дванадцятого (прихованого) Імама (син одного з п'яти його синів; пор. з маніхейським "п'ять синів Живучого Духа"; всіх островів — п'ять, де першими правителями і були сини Імама, і довкола всіх них слід мандрувати дванадцять місяців, два місяці від кожного з перших чотирьох і чотири місяці до останнього). В центрі острова на горі — Храм під тінню дерева Туби, де верховний жрець — таємничий Хізр (Хадір), який єдиний може мати зв'язок з прихованим Імамом. Раз в рік, в день свого реального народження в світ, Імам являється своїм вірним в оточенні 313 вірних витязів, які в реальному світі перебувають інкогніто і виконують місію посланців Імама.
Існує переказ про Біловоддя і в середовищі офіційного православного духівництва, де воно вважається заповітною країною праведників, куди свого часу прибуло посольство великого київського князя Володимира на чолі з ієромонахом Сергієм Афонським і який єдиний через тривалий час (понад 50 років) зумів повернутися на Русь (Автором розповіді ."Сокровенное Сказание о Беловодье" вважається о. Володимир, ієромонах Вишенської Успенської чоловічої пустині в Тамбовській губернії Шацького повіту і записане 15/27 липня 1983 р., а вперше опубліковане у "Новой Заре", російськомовній газеті, що виходила у Сан-Франціско (Калифорния, США), у т.зв. "Пасхальном номері" (N 5109 від 24 квітня 1949 року, стр. 12-14) з передмовою письменника Георгія Гребенщикова (1884-1964 рр.), засновника американського реріхіанського видавництва "Алатас" (Коннектикут, США).
У ранньохристиянській традиції, зокрема в Апокаліпсисі Петра (ІІ ст., знайдений у гробниці в Ахмімі, Верхній Єгипет), царство праведників описується наступним чином: (якщо в ортодоксальних Євангеліях в часі преображення Ісуса на горі Фавор йому і присутнім там апостолам з’являються праведні пророки Мойсей та Ілія, то в даному тексті наявне дещо інше свідчення): " . Тоді я підійшов до Господа і сказав: "Хто вони?" Він мені говорить: "Це — наші праведні брати, вид котрих ви хотіли побачити". Я сказав йому: "А де всі праведні брати, і який той Еон, в котрому перебувають володарі цієї слави?" . І Господь показав мені величезний простір поза цим світом, сяюче надяскравим світлом; повітря там сяє проміннями сонця, сама земля цвіла нев’янучими квітами, була наповнена ароматами і чарівноквітучими вічними рослинами, що приносять благословенні плоди. І так сильно квітло все, що запах звідти долинав і до нас. А мешканціі того місця були зодягнені в одежу світлих ангелів, і одежа їх була подібна до їхньої країни. Ангели носилися там серед них. Така ж була краса тих, хто там мешкав, і вони єдиним голосом славили Господа Бога, радіючи в тому місці . Каже нам Господь: "Це — місце ваших первосвящеників, праведних людей" .".
Сама ж Православна Старообрядська Церква вважає, що уявлення про благочестиве царство Біловоддя слід пов'язувати з саме індійськими християнами-несторіанами, які, у протистоянні з уніатськими намаганнями португальських католицьких місіонерів, в 1665 р. відновили "трьохчинну ієрархію", закликавши яковітського ("сірського" монофізитського) єпископа Григорія Ієрусалимського, який діяв з благословіння свого патріарха і підтриманий місцевими раджами. Коли ж у XVIII ст. мосульський (ассірійський) патріарх спробував відновити власну юрисдикцію, то зазнав невдачі, бо "здичавілі" та "піддані спокусам латинян" індійські християни вже розуміли "як свою рідну" власне не несторіанську ассірійську традицію, а саме "сірську" яковитську (нам відомий тільки машинописний варіант статті Андрія Єзерова "Біловодська ієрархія": До питання про походження", — О.Г.).
Гадаємо, легенда про Біловоддя пов’язана також як із наявністю значної кількості несторіан в улусі Джучі ("Золотій Орді"), так і з фактом, що західна його частина, "лівий фланг" називався Ак-Орду ("Біла Орда"; права частина, тобто східний фланг, відповідно — "Кок-Орду", "Синя Орда"). Спочатку Біла Орда займала Поволжя, а після 1243 р. перемістилася на Північний Кавказ. Спочатку Біла Орда була віддана під порядкування Берке, який від бухарського шейха аль-Бахерзі прийняв іслам, проте продовжував політику віротерпимості, зокрема жителі руського кварталу у Новому Сараї мали свої церкви, був покровителем зодчих та митців. Його не відомого на ім’я сина було вилікувано ростовським єпископом Кирилом, після чого той, вірогідно, прийняв чернечий постриг, і через це, як вважається, ординські родоводи про нього нічого не говорять. В 1255-56 рр. ханом всієї Золотої Орди був син Бату (Батия) Сартак, який спочатку володів улусом на правобережжі нижньої течії Волги з половецьким населенням і перебував у дружніх контактах з Олександром Невським, допомігши тому стати старшим серед володимиро-суздальських князів. В історіографії Сартак наділений епітетами "гонителя мусульман" та "християнина". За Абу-л-Фараджем, Сартак навіть був посвячений у сан диякона. Чутки про християнство Сартака й сподвигли французького короля Людовика ІХ відправити до монголів посольство Г. де Рубрука в 1253 р., який, проте, отримав з вуст особистого секретаря хана несторіанина Кояка попередження: "Не смійте говорити, що наш хан — християнин; він не християнин, а монгол". За версією Кіракоса Гандзакеці, хан Сартак був отруєний представниками мусульманської партії Берке. Також віронетерпимець та ісламізатор хан Узбек, проте, дозволив своїй сестрі Кончака прийняти православ’я під іменем Анни і одружитися з московським князем Юрієм Даниловичем. Також не настояв він і на прийнятті ісламу своєю дружиною Баялун-хатун, візантійською принцесою. З візантійською принцесою Євфросинією (Чабі, Джані), дочкою Михайла Палеолога, був одружений один з улусбеків Ак-Орди мусульманин Ногай. Старша його дочка була видана заміж за смоленсько-ярославського князя Федора Ростиславича Чорного.
Завантажити реферат