Сторінка
3

Економічна політика

Складовою частиною переходу до ринку є також реформа банківської системи, спрямована на створення самостійних комерційних банків, а також на встановлення в країні економіки відкритого типу, що функціонує у взаємозв’язку і в змаганні з економікою інших країн.

Ринкові відносини уможливлюють поєднання ефективної системи економічного примусу до раціонального господарювання та випуску продукції вищої якості з максимальною свободою учасників у виборі форм та методів економічної діяльності. Ніхто не стане вирішувати за товаровиробника, що і як виробляти, ніхто не стане нав’язувати йому способи дій. Людині й колективу їх власна вигода видніша, а помилки призведуть до втрат власного капіталу. Це привчатиме до ощадливості та економічної відповідальності.

У декого уявлення про ринкові відносини сформувалося, на жаль, на підставі власних вражень про «чорний ринок», де кожний торгує чим тільки може, і хапає, скільки може. Але все це — «антиринок», який нічого спільного не має з цивілізованими ринковими відносинами. Єдиний спосіб подолання таких негативних явищ — перехід до нормального ринку, котрий сприятиме виникненню здорової конкуренції, наповненню прилавків, прискоренню технічного прогресу, появі нових високоякісних товарів.

Нинішня кризова ситуація в Україні потребує проведення невідкладних заходів для стабілізації економіки. Які це заходи? У найбільш концентрованому вигляді їх було викладено в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.». Стратегічними пріоритетами на 2000—2004 рр. в посланні Л. Д. Кучми визначено такі:

По-перше. Утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й необхідних передумов її прискореного зростання. Після майже десятирічної економічної кризи, протягом якої втрачено більшу частину економічного потенціалу, а рівень життя людей знизився більше ніж у 2 рази, безальтернативним, по суті, пріоритетом економічної політики наступного періоду, її засадним принципом має стати досягнення щорічних темпів зростання ВВН на рівні 6—7%. Лише такі темпи будуть достатніми для реалізації невідкладних завдань соціальної сфери, досягнення відчутних зрушень у піднесенні життєвого рівня населення і передовсім малозабезпечених громадян.

По-друге. Розвиток цивілізації у ХХ ст., її постіндустріальний вектор переконливо підтвердили, що головними чинниками стійкого економічного розвитку будь-якої країни можуть бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-техно­логічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги і якість виробництва та споживання.

За рівнем підготовки науково-технічних кадрів та фахівців вищої кваліфікації Україна належить до провідних держав світу. Незважаючи на великі втрати, ми спромоглися не лише зберегти, а в деяких галузях і суттєво зміцнити науково-технічний та технологічний потенціал.

По-третє. Не менш значущим стратегічним пріоритетом є здій­снення активної аграрної політики, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством. За умов загострення світової продовольчої проблеми успішне розв’язання завдань ефективного розвитку аграрного сектору економіки України, зростання його конкурентоспроможності набуває не лише суто національної, а й між­народної ваги.

По-четверте. Вихід української економіки з кризи цілком природно підносить до рангу стратегічного завдання питання глибокої перебудови соціальної сфери. У цьому контексті особливо важливим пріоритетом на наступні п’ять років є подолання існуючого нині штучного заниження вартості робочої сили, а також неприпустимо низького рівня соціальних витрат.

Така політика має тісно пов’язуватися з опрацюванням та запровадженням механізмів, спрямованих на підвищення продуктивності праці. Відтак траєкторія входження України в наступне століття значною мірою визначатиметься тим, як саме буде роз­в’язано цю ключову проблему економічного зростання [7].

2. Проблеми економічної політики України на сучасному етапі

Розглядаючи сьогоднішній скрутний стан економічного розвитку України, треба нагадати, що свого часу наша держава була однією з найбільш індустріально і науково розвинутих республік колишнього СРСР. Її промисловий, аграрний і науково-технічний потенціал був найпотужнішим у сфері добувної промисловості та металургії, в агропромисловому та військово-про­мисловому комплексах. Випуск в УРСР основної промислової та сільськогосподарської продукції, а також продовольства сягав однієї п’ятої частини загальносоюзного виробництва, а за видобутком залізної та марганцевої руд, виплавкою металу, виробництвом різноманітних металовиробів, олії та цукру, створенням окремих видів машин та устаткування вона займала одне з провідних місць у загальносоюзному масштабі. Проте добробут українського народу ледве утримувався на середньосоюзному рівні, а іноді був значно нижчий від нього, що, природно, породжувало незадоволення, підривало мотивації до більш продуктивної праці та ефективного господарювання [8].

Зараз економіка України перебуває в стані дуже глибокої, затяжної кризи. Усю сукупність причин нинішнього соціально-еко­номічного становища в Україні можна поділити на три основні групи. До першої з них належать ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР, до другої — ті, що були зроблені так званими реформаторами з часу проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, до третьої — проблеми, зумовлені необхідністю трансформації неефективної економічної системи, яка існувала в нашій державі. перехідний період для такої трансформації, як показує досвід інших країн, не може не відбуватися інакше, ніж через кризи і потрясіння [9].

Найбільш згубною помилкою було ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України не тільки порівняно з країнами Центральної та Східної Європи, а й навіть з Росією. Своєрідність цих умов визначалася насамперед браком на час здобуття незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації економіки.