Сторінка
3
У квітні 1999р. виникла конфліктна ситуація на кордоні Угорщини і Югославії. Суть конфлікту полягала в тому, що Будапешт не допускав російський гуманітарний вантаж у Югославію. Виникає питання – Чому? Тому, що в цей час ішла підготовка вторгнення сухопутних військ НАТО в Югославію через територію Угорщини [46].
Спеціальний план сухопутної операції НАТО був розроблений до найменших деталей, а саме навіть з маршрутами руху бронетанкових колон західного військового альянсу по дорогах Угорщини, ліг на стіл 36-літнього угорського прем’єра Віктора Орбана в середині квітня. Незадовго до цього, 30 березня, тобто через тиждень після початку бомбардування Югославії, колишній держсекретар США Г. Кіссінджер у журналі „Ньюсуік”, заявив, що НАТО повинно розглянути питання по залученню до військової операції у Югославії сухопутних частин. Через п’ять днів – 4 квітня, газета „Санді Таймс”, написала, що Пентагон і Міністерство оборони Великобританії обдумують план направлення в Югославію 60-тисячного експедиційного корпусу, а ще через тиждень, 14 квітня, „Вашінгтон пост”, відзначала, що на думку військових експертів, для вторгнення сухопутних частин НАТО в Югославію у географічному плані найкраща можливість надається з боку Угорщини. У ці ж дні Будапешт і погодився пропустити війська НАТО через свою територію для вторгнення у Югославію [76].
Не виникає сумніву те, що у випадку початку натовської операції з угорської території це означало би не тільки війну Югославії з НАТО, але і конкретно з Угорщиною, що давало зрозуміти Югославське керівництво. [71].
Є інформація, що на проведення сухопутної операції через Угорщину особливо наполягало британське воєнне керівництво. А умовити угорців привести цей план у дію взялася сама Маргарет Тетчер. У листі на ім’я угорського прем’єра „залізна леді” просила підтримати натовський план вторгнення, мотивуючи це тим, що акція проти Югославії стане набагато ефективнішою, якщо сербська армія буде атакована одночасно з двох сторін [65].
У середині квітня 1999р., майже місяць після початку бомбардування Югославії, стало ясно, що повітряний „бліцкриг” НАТО провалився. Приблизно, починаючи з 14 квітня, у західній пресі появились заголовки про те, що НАТО готується розпочати сухопутну операцію через Угорщину. В нападі з суші, як стало відомо, мало брати участь 200 тисяч солдатів і офіцерів, сотні танків НАТО, однак без участі сил новобранців альянсу (Польща, Чехія, Угорщина) [75].
Мало того, виясняється, що на випадок різкого загострення відносин між НАТО, Росією, після початку наземної операції Брюссель і Вашингтон підготували „план захисту” трьох нових членів НАТО – Угорщини, Чехії і Польщі, розмістивши в кожній з них по 40 тисяч солдат і 460 танків. Не важко передбачити до якого загострення міжнародних протиріч привела би реалізація цих планів [64. с. 32-33].
Можливо, з часом стануть відомі всі фактори, які все ж таки завадили НАТО привести в дію „Сценарій Ікс”. Швидше за все, військову машину НАТО зупинила перспектива великих втрат на югославській землі і позиція Москви. Відомо, що і угорський прем’єр Віктор Орбан був проти плану сухопутного вторгнення через Угорщину. Вагомим аргументом в цій справі була і ЛЕС в ПАКШІ, яка могла стати легкою мішенню для югославських ВПС. Після цих подій стає ясно, чому НАТО так поспішала з прийняттям у свої ряди нових членів із Східної Європи, особливо Угорщини, яка межує з Югославією [57].
Отже, у якості члена НАТО, Угорщина прийняла участь хоча і пасивну, в операції в Косово. Вона дозволила НАТО використовувати свої аеродроми і повітряний простір під час 78-денної кампанії по бомбардуванню Югославії. Суспільна думка по відношенню до операції НАТО виявилася неоднозначною, але уряд і парламент повністю підтримали дій альянсу [73].
Пасивність Угорщини можна пояснити: Угорщина вступила в альянс, який на протязі 50-ти років не брав участі ні в одній військовій операції. З іншого боку було ясно, що Угорщина не буде відігравати активну роль у воєнній інтервенції проти Югославії, оскільки ці держави мають спільний кордон і у Воєводині проживає приблизно 350 тисяч угорців. Лінія уряду у Косовському питанні полягала в тому, що хоча прямим національним інтересам Угорщини не відповідала участь у операції НАТО, обов’язки Угорщини, як члена альянсу, є підтримка тих принципів, які вели НАТО до початку військової операції: Віктор Орбан також заявив, що досягнення регіональної стабільності, яке за словами представників НАТО, являється метою операції, покращить становище у Воєводині. Дві урядові щоденні газети, „NAPI MAGYARORSZAG” та „MAGYAR NEMZET” публікували ряд статей, які підтримували і пояснювали лінії уряду. Між іншим, бомбардування НАТО, не дивлячись на обіцянку дану Угорщині, все ж зачепили населення етнічними угорцями території у Воєводині [24.,с. 83].
Таким чином, Угорщина стала членом НАТО фактично авансом, оскільки реформування збройних сил в країні продовжується до цього часу. Витрати на оборонний комплекс в Угорщині між іншим складають тільки 1,6% внутрішнього валового продукту замість необхідних 3% [73].
У своєму інтерв’ю посол Угорщини в Україні Ференц Контра заявив, що хоча угорська армія і не дотягує до стандартів НАТО, Угорщина зробить все можливе, щоб на протязі 10 років формувати свої збройні сили. Планується до 2003 року провести скорочення армії, запровадити якісно нове озброєння. До 2010 року Угорщина – повністю перейде на професійну армію [44].
Зараз є дуже поширеною думка, що Угорщина є „найслабшою ланкою” НАТО. Якби НАТО виключало своїх членів, Угорщина була б першим кандидатом „на виліт” – цитує американський журнал слова офіційного представника Північноатлантичного альянсу [70].
У статті, опублікованій в номері „Foreign Affairs” за листопад/грудень 2002р., Селеста А. Валландер з вашингтонського центру стратегічних і міжнародних досліджень, висуває думку, що НАТО потребує механізму виключення держав-членів організації. Корупція і недемократична політика в деяких державах, які недавно приєдналися до НАТО, включаючи Угорську і Чеську республіки, можуть загрожувати легітимності союзу. Валландер цитує Угорське радіо, в трансляціях якого колишній і нинішній міністри оборони визначають, що у країні погана репутація у штабі НАТО.
Завантажити реферат