Сторінка
4

Чи сформувала Україна власну систему безпеки?

ОБСЄ останніми роками діяла за традиційними схемами: моніторинг виборів до органів державної влади і стабілізація ситуації навколо нерозв'язаних конфліктів. Піклуючись про внутрішньополітичну стабільність Української держави, особливу увагу учасники ОБСЄ приділяли парламентським виборам (26 березня 2006 р.). За результатами роботи Місія ОБСЄ зі спостереження (МОС), що складалася з 60-ти довготермінових та 600 короткотермінових спостерігачів (зверніть увагу на кількість чиновників, що перебували в Україні тільки від однієї організації!), дала високу оцінку проведеним виборам, які засвідчили відповідність процесів, що відбувалися в Україні, високим європейським демократичним нормам і стандартам щодо підготовки та проведення виборчого процесу. Зокрема, у звіті Місії зазначається, що виборча кампанія проводилась «у відповідності із зобов'язаннями України у рамках ОБСЄ, Ради Європи, інших міжнародних стандартів демократичних виборів» [10].

Але українська позиція полягає в тому, що найважливішим напрямом роботи ОБСЄ в регіоні має бути миротворчий. Питання миротворчості, як одне з найважливіших питань безпеки, є надзвичайно актуальним, оскільки на теренах Співдружності Незалежних Держав постійно виникають конфлікти. Найістотніша відмітна риса таких конфліктів — недовготривалість латентної фази і стрімкий вихід на збройний рівень розвитку, як це було в Таджикистані, Нагірному Карабасі, Грузії, Молдові . При цьому мінімальна кількість загиблих у кожному конфлікті перевищувала 10 тис. осіб (зокрема, в Таджикистані — понад 40 тис., у Карабасі і Абхазії — по 20 тис. осіб). Такий високий показник жертв та інтенсивність зіткнень не тільки ставить пострадянські конфлікти в один ряд із значними конфліктами світу, що мали місце у 80–90-х роках ХХ ст., а й дає підстави вважати територію СНД однією з небезпечних і нестабільних у світі.

Отже, особливе місце в роботі ОБСЄ має питання підвищення ефективності міжнародно-системного механізму організації у протидії новим викликам і загрозам безпеці на континенті, і у першу чергу — в розблокуванні конфліктів. Україна й надалі виступала коспонсором миротворчого процесу в Придністров'ї: ОБСЄ підтримала миротворчу пропозицію Президента України В. Ющенка створити міжнародний механізм з питання невизнаної Придністровської Молдовської Республіки під егідою ОБСЄ [11], хоча Республіка Молдова виступила категорично проти цього проекту: на думку молдовської сторони, Молдова і Придністров'я не можуть фігурувати у відповідних документах як рівні сторони переговорів. Черговий раунд переговорного процесу з придністровського врегулювання, який відбувся 27–28 лютого 2006 р. у м. Кишиневі та м. Тирасполі, продовжив переговори у напрямку реалізації Плану Президента України. Учасники обговорили проект мандату направлення оціночної місії ОБСЄ щодо вироблення рекомендацій щодо проведення демократичних парламентських виборів; умови проведення моніторингу підприємств військово-промислового комплексу (мандат ОБСЄ), а також заходи зміцнення довіри між сторонами.

На запитання, чи є ефективною робота ОБСЄ, відповімо негативно. Конфлікти так і не розв'язано, постійно виникають сутички на теренах СНД. ОБСЄ зосередилась переважно на моніторингу виборів, що не є основним її покликанням. Структури і функції ОБСЄ вимагають глибокого і якомога оперативнішого реформування, оскільки іншої регіональної організації безпеки в Європі немає (НАТО — трансрегіональна організація і після бомбардування колишньої Югославії не є позитивно популярною).

Прагнучи підвищити ефективність ОБСЄ, Україна виступає також за збереження правила консенсусу (мінус один голос при голосуванні) в її роботі, як основоположного принципу ухвалення рішень, зокрема, у ситуаціях, які вимагають термінового втручання Ради Безпеки ООН. За цією схемою у випадках необхідності вжиття заходів примусового характеру щодо держави-порушниці безпеки, ОБСЄ приймає відповідне рішення за формулою «консенсус мінус держави/а-поруш-ниці/я», і узгоджує його з ООН. Отже, на переконання України, дієвості і ефективності регіональної системи безпеки можна досягти у тісній взаємодії універсальних і регіональних її механізмів, які зосереджені в міжнародних структурах.

Шляхи підвищення інституційної ефективності ОБСЄ, а також удосконалення дво- та багатосторонніх механізмів врегулювання «заморожених» конфліктів на євроатлантичному просторі обговорювалися з Головуючим в ОБСЄ, Міністром закордонних справ Королівства Бельгія К. Де Гуртом (6 березня і 1–2 червня 2006 р.). Особливу увагу було приділено ситуації, що склалася на пункті пропуску Кучурган-Первомайськ придністровської ділянки українсько-молдовського кордону, і відповідну надану допомогу Місією Європейського Союзу. Питання придністровського врегулювання, а також результати діяльності Координатора проектів ОБСЄ в Україні обговорювались 3–4 жовтня 2006 р. в Києві з Генеральним секретарем ОБСЄ М. П. де Брішамбо. Учасники переговорного процесу не обійшли увагою і стан грузинсько-російських відносин. Стурбованість розвитком ситуації навколо Грузії було висловлено у спільній Заяві Президентів Литви, Польщі та України від 5 жовтня минулого року, де також міститься переконання про необхідність залучення міжнародних організацій до вирішення конфліктів на території Грузії для забезпечення суверенності, безпеки і територіальної цілісності цієї держави. Україна запропонувала сторонам свої посередницькі можливості.

Складні питання, пов'язані з подальшим розвитком національного законодавства в контексті забезпечення прав національних меншин, мовними проблемами, ситуацією в Автономній Республіці Крим (АРК), інтеграції представників кримськотатарського народу в громадське життя півострова тощо, розглядалися під час перебування в Україні Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних менших Р. Екеуса (23–25 жовтня 2006 р.) [12].