Сторінка
5

Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави

Комплексна модель дозволяє також здійснювати експертизу документів, розроблених у ході реалізації стратегічного планування як на етапі їх формування, так і в процесі виконання (впровадження). За результатами експертизи можуть уточнюватися і теорія стратегічного планування забезпеченням національної безпеки, і документ безпосередньо. Рішення щодо проведення експертизи та здійснення відповідних змін у документах та в теорії формується в процесі державного управління забезпеченням національної безпеки.

Розробка метатеорії МOT дасть змогу пришвидшити створення загальної теорії забезпечення національної безпеки та її невід’ємної складової — теорії стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки.

Своє практичне застосування теорія МOT має знаходити за формування державної політики забезпечення національної безпеки та її формалізованого відображення в геополітичній моделі держави (ГМД) [11].

Характерною тенденцією змін, що відбуваються сьогодні у геополітичній, геоекономічній та воєнно-політичній сферах, є їхній високий динамізм та широкий спектр застосування в міжнародних відносинах різноманітних способів, інструментів, засобів, підходів, механізмів щодо реалізації державної політики захисту та просування національних цінностей і національних інтересів. Наукові дослідження цих процесів ускладнюються через відсутність достатньої і точної інформації, а також через неможливість спрогнозувати точні сценарії розвитку у зазначених сферах.

Одним з можливих підходів вирішення цієї проблеми є розробка геополітичної моделі держави, що являє собою результат формалізації відповідної політики і має відтворювати управління параметрами ситуації у сфері забезпечення національної безпеки як за компонентами зовнішнього середовища, так і за власними ресурсами.

ГМД має забезпечити вирішення таких основних завдань [11]: вивчення стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави та сприяння формуванню національної ідеї, цінностей та інтересів; обґрунтування необхідного рівня національної безпеки і стабільності держави, виходячи з динаміки розвитку геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної та воєнно-стратегічної ситуації у світі та регіоні; синтез раціональної структури й оцінка ефективності функціонування системи забезпечення національної безпеки та обґрунтування комплексних заходів щодо її підвищення; обґрунтування вимог до сектору безпеки та його окремих складових; обґрунтування рекомендацій щодо залучення зусиль регіональної та міжнародної систем безпеки тощо.

ГМД має бути теоретичною базою для формування державної політики забезпечення національної безпеки і розроблятися на підставі загальної теорії забезпечення національної безпеки та результатів експериментів з комплексною моделлю, завдяки якій здійснюється адаптація ГМД до реальних умов.

Державна політика забезпечення національної безпеки знаходить своє концентроване відображення у системі відповідних офіційних документів, таких як стратегії, концепції, доктрини, закони, програми, плани тощо. У книзі А. А. Кокошина вказується на необхідність повномасштабного врахування як прямих, так і зворотних зв’язків між політикою і стратегією, їхнього взаємовпливу та взаємодії, взагалі здійснення досліджень у трикутнику «ідеологія — політика — стратегія» [21]. Та на практиці часто цілі політики і цілі стратегії не гармонізовано. Дослідження у цій сфері, а також розробка стратегій та інших стратегічних документів (рівня і призначення) та їх імплементація набувають системності та обґрунтованості тільки за умов врахування ними усієї глибини та масштабності впливу політики і соціальних процесів на сферу національної безпеки.

Так, наприклад, воєнна стратегія реально формується не тільки відповідно до раціонально визначених зовнішньополітичних цілей і завдань, чітко визначених національних інтересів та цінностей, результатів оцінки загроз (викликів, ризиків) у сфері безпеки, а значною мірою в результаті складної комбінації внутрішньополітичних, соціальних і економічних чинників [21].

Тому державна політика забезпечення національної безпеки є вкрай важливим джерелом вихідної інформації для стратегічного планування, насамперед щодо місії та завдань системи забезпечення національної безпеки, які мають бути визначені на основі сформульованих вищим державним керівництвом політичних цілей, пріоритетних напрямів зовнішньої та внутрішньої політики, системи обмежень та констант, низки зовнішніх та внутрішніх чинників, що мають найбільшу вагу і найпотужніший вплив на процес стратегічного планування тощо.

При цьому необхідно враховувати і зворотні зв’язки між державною політикою та стратегічним плануванням. Так, усунення або нейтралізація суттєвих розбіжностей між рівнем загроз (викликів, ризиків) та ресурсними можливостями держави щодо забезпечення потреб системи забезпечення національної безпеки потребує коригування як державної політики з метою зменшення рівня загроз (викликів, ризиків), так і уточнення завдань і місії для системи забезпечення національної безпеки держави.

Сьогодні в Україні немає чіткого розуміння стосовно стратегічного управління у сфері державного управління та його особливостей у сфері забезпечення національної безпеки України. У той же час тільки за останні два роки було розроблено або перебувають на стадії розробки понад два десятки документів загальнодержавного рівня, зокрема Енергетична стратегія України на період до 2030 року, Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006—2015 роки, Стратегія економічного та соціального розвитку України, Стратегія розвитку системи державних закупівель, Стратегія національної безпеки України та Стратегія воєнної безпеки. Але всі вони розроблялися за відсутності єдиної методології, механізмів і підходів. Вперше зроблена спроба усунення цього недоліку для сфери оборони та військового будівництва у Законі України «Про організацію оборонного планування» та Постанові Кабінету Міністрів України «Порядок організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони та військового будівництва» [3, 22].