Сторінка
4
ство посади, а не реальних дій); харизматичні (лідерство, як кажуть, від Бога, як історична необхідність). Залежно від характеру поведінки політики, учасники політичного процесу поділяються на лідерів, активістів, послідовників, лідерів громадської думки. Лідери, як правило, очолюють політичний рух завдяки підготовленості, авторитету, соціальному статусу тощо. Активісти виступають посередниками між лідерами і тими, хто йде за ними, підтримує їх. Фактично вони впливають на рядових учасників політичних дій і процесів, дещо змінюють стратегію і тактику політичного дійства, а головне — активно допомагають лідерам у їх діяльності. Послідовники мають різний ступінь політичної, соціальної активності, в цілому підтримують ідеї лідерів, але з певних причин не досить чітко усвідомлюють навіть власні інтереси у політичній боротьбі і тому менш активні, ніж активісти. Лідери громадської думки не стільки організаторською, організаційною діяльністю, скільки інтелектуальною (особливо в засобах масової інформації) підсилюють емоційне, психологічне напруження навколо політичних проблем, до яких привернуто увагу багатьох людей. Отже, проаналізувавши проблеми політичної участі та поведінки, можна зробити такі висновки. Людям властиві індивідуальні риси, якості, тобто індивідуальні відмінності. Такі відмінності вивчає диференційна психологія, а виявляються вони у процесі навчання, прояву емоцій, реакцій, мотивацій та інших аспектів поведінки. Індивідуальні відмінності формуються завдяки тривалій і складній взаємодії спадковості індивіда з його середовищем. Інакше кажучи, з одного боку, генетичне людина успадковує окремі ознаки, а з другого — середовище, яке діє на людину ще до народження, примушує її відповідно реагувати на подразники різноманітного походження. Такі процеси часто взаємопов'язані, але вони не жорстко детерміновані. Наприклад, можна успадкувати від батьків певний талант, однак втратити його потім з різних причин — через хворобу, бездіяльність тощо. Або можна не мати вродженого нахилу до політичної, суспільне корисної діяльності, але впродовж довгої і копіткої роботи над собою досягти певних успіхів на цій ниві. Вроджені задатки і здібності є певною мірою успадкованими якостями, однак без подальшого розвитку, вдосконалення вони мало чого варті. Істотне значення мають здібності і в процесі політичної діяльності (як і будь-якої іншої). Під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; особливості, що сприяють, забезпечують успішне виконання будь-якої діяльності або кількох видів діяльності; не лише наявні знання, навички, вміння, а й те, що сприяє найкращому їх набуттю. Здібності, на відміну від анатомо-фізіологічних особливостей людини, не є вродженими. Вони завжди є результатом її відповідного розвитку. Вродженими є не здібності, а задатки як джерела для їх розвитку. Адже відомо: геній — це праця. Таким чином, здібності не виникають і не існують поза певною діяльністю, тобто вони проявляються у процесі діяльності, але ще більше — розвиваються і вдосконалюються. До основних здібностей людини належать здібності до навчання, праці, суспільної, духовної діяльності. У комплексі всі здібності становлять природу конкретної людини, однак сама природа є продуктом поступового розвитку і самовдосконалення. Для визначення особливостей, характеру політичної діяльності конкретної людини окрім психологічних характеристик слід враховувати таку динамічну характеристику психічної діяльності особистості, як темперамент. Коли йдеться про темперамент, то мається на увазі імпульсивність і темп психічної діяльності. Навіть близнюки мають певні відмінності, основою яких є психологічний стан. У політичній діяльності це має найважливіше значення, як і те, що для темпераменту людини особливо важливі вразливість та імпульсивність. Часто говорять про неповторність особи, особливо помітної, обдарованої. Така неповторність — це стиль людини, те, що найяскравіше вирізняє її серед інших. Кажуть, стиль людини — це людина. Музику М. Огінського неважко відрізнити від музики П. Чайковського, а політика Л. Кравчука від політика П. Симоненка, і не за політичними орієнтаціями, а за тим особливим, що становить стиль діяльності, у тому числі політичної, кожного з них. Стиль зумовлює індивідуальність життєвого шляху людини. Однак його слід розуміти не як якусь одну якість людини або їх набір, а саме як цілеспрямовану систему дій, які тісно пов'язані між собою і завдяки яким одна людина принципово відрізняється від інших людей, досягає певних результатів у власній діяльності. Індивідуальність стилю зумовлюється переважно властивостями нервової системи людини. Загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю філософи вважають такі: • досить стійку систему прийомів і способів діяльності конкретної людини; • наявність яскраво виражених особистих якостей людини; • уміння та здатність особи щонайкраще пристосуватися до об'єктивних вимог. Отже, індивідуальний стиль — це комплекс, єдність усіх ознак діяльності людини, зумовлених її особливостями. Політичне лідерство як психологічний феномен Розглядаючи проблему особи як суб'єкта політики, відомий політолог А.Бондар так диференціював суб'єктів політичного процесу: • громадяни, які фактично ніякого більш-менш помітного впливу на політику, політичне життя не мають. Таких громадян у кожній країні досить багато, включаючи не лише байдужих до політики, а й взагалі аполітичних; • громадяни, які входять до складу громадських організацій, і навіть кількох, однак таких, що недостатньо активно впливають на політичний процес; • громадяни, які є членами активно діючих партій, громадських організацій та об'єднань; • громадський, політичний діяч, діяльність якого в політиці досить помітна і відчутна; • професійний політик, для якого політична діяльність — це задоволення власних матеріальних, духовних, соціальних та інших інтересів і потреб; • політичний лідер як найвища посадова особа у політичному, суспільному житті (президент, прем'єр, спікер та ін.). Лідерство — закономірне соціальне явище. Най
Завантажити реферат