Сторінка
17

Національна валюта україни та шляхи її стабілізації

Крім валютообмінних операцій обмінні пункти можуть здійснювати експертизу грошових знаків і платіжних доку­ментів іноземних держав, конверсію готівкової валюти, розмін грошових знаків, купівлю-продаж платіжних документів (до­рожні та іменні чеки, акредитиви) тощо.

Відповідно до наведеного Положення обмінні пункти мо­жуть відкривати безпосередньо уповноважені банки, а також юридичні особи-резиденти на основі агентських угод з упов­новаженими банками. Так, на 01.01.95 p. в м. Києві та Київ­ській області, на які припадає понад 60% обміну готівкової валюти, всього відкрито 993 обмінних пунктів, у тому числі 461 банківських і 532 — за агентськими угодами. Станом на 01.01.98 p. із 1453 пунктів банками було відкрито 628, а за агентськими угодами працювало 825 пунктів, тобто за назва­ний період частка банківських обмінних пунктів скоротилась з 46,4 до 43,2%, а агентських відповідно зросла з 53,6 до 56,8%.

Для відкриття обмінного пункту уповноважений банк має забезпечити виконання обов'язкових умов: наявність відповід­ного приміщення, організація надійного зберігання валютних цінностей, наявність необхідної оргтехніки, в тому числі елек­тронних контрольно-касових апаратів, бланків для обліку ва­лютних операцій, кваліфікованого персоналу тощо.

Протягом робочого дня уповноважені банки зобов'язані забезпечувати безперебійну роботу обмінних пунктів (як влас­них, так і своїх агентів на умовах, передбачених угодами), підкріплювати іноземною валютою та здійснювати оператив­ний контроль за роботою обмінних пунктів. Обмінні пункти мають право утримувати у своїй касі залишок розмінних ку­пюр у розмірі до 200 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом, встановленим Національним банком України.

Усі операції з купівлі-продажу іноземної валюти підляга­ють обов'язковому обліку. Працівники пункту обміну ведуть два реєстри — журнали суворої звітності для обліку операцій купівлі-продажу іноземної валюти, окремо з операцій купівлі і з операцій продажу іноземної валюти. Щодня у встановле­ному банком порядку касир обмінного пункту здає в касу уповноваженого банку залишок іноземної і національної ва­люти, який перевищує ліміт. У обмінних пунктах, що працю­ють на основі агентських угод, уповноважений банк зобов'я­заний щодня купувати залишок валюти, який перевищує вста­новлений ліміт. Крім того, особі, яка здійснила валютообмінну операцію на підтвердження факту купівлі-продажу або конверсії іноземної валюти, видається квитанція суворої звітності за формами №377 і 377-А. Другий примірник такої квитанції залишається в обмінному пункті.

Курси обміну валют для обмінних пунктів уповноважений банк встановлює щодня. Різниця між курсом купівлі та про­дажу (маржа) визначається відповідно до вимог Національно­го банку України. З 18.09.95 p. до 06.10.98 p. цей показник становив 10%, а з 07.10.98 p. до 12.04.99 p. — 5%. З 10 лис­топада 1998 p. валютообмінні операції, що здійснюються об­мінними пунктами, обкладаються податком в розмірі 1%, який перераховується до Пенсійного фонду України. Починаючи з 13 квітня 1999 p. операції з купівлі-продажу іноземної валю­ти здійснюються за договірним курсом без обмеження роз­міру маржі та комісійної винагороди.

Такий порядок встановлено відповідно до постанови Кабі­нету Міністрів України "Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" від 3 листопада 1998 p. №1740, яка регулює питан­ня сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхуван­ня з операцій з купівлі-продажу валют, продажу ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного ка­міння та відчуження легкових автомобілів.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з опе­рацій з купівлі-продажу валют сплачують юридичні та фізичні особи, які купують валюту за гривні.

Уповноважені банки та організації, які здійснюють операції з купівлі-продажу валют на основі агентських угод з уповно­важеними банками, та клієнти уповноважених банків, які ку­пують готівкову або безготівкову валюту, в заявках щодо купівлі-продажу валюти та у квитанціях про здійснення опе­рацій обміну валюти повинні передбачати окремим рядком додатковий збір, який потрібно сплатити на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування у розмірі 1% суми операції з купівлі-продажу валют.

Уповноважені банки, юридичні особи та організації, які здійснюють операції з купівлі-продажу валют на основі агент­ських угод з уповноваженими банками, разом із заявками на купівлю іноземної валюти видають платіжні доручення про перерахування відповідних сум збору до Пенсійного фонду.

Уповноважені банки, юридичні особи та організації, які здійснюють операції з купівлі-продажу валют на основі агент­ських угод з уповноваженими банками, перераховують суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% суми операцій з купівлі іноземної валюти на рахунки органів Пенсійного фонду, де вони перебувають на обліку як платники цього збору.

При цьому банки сплачують зазначений збір у гривнях із суми, витраченої на купівлю валюти для власних потреб і для здійснення готівкових обмінних операцій.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, який сплачується фізичними особами з операцій купівлі-продажу валют, перераховується уповноваженими банками на рахунок органів Пенсійного фонду, в яких ці банки зареєстровані як платники збору, в розмірі 1% обсягу продажу готівкової іно­земної валюти, обчисленого за курсом продажу без урахуван­ня суми збору.