Сторінка
2

Показники стану власних оборотних коштів

Дані таблиці свідчать, що фактичний час обертання оборотних коштів за квартал скоротився проти плану на 0,4 дня (40,0 — 39,6).

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням факти­чного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів. У нашому прикладі за рахунок при­скорення часу обертання оборотних коштів з обороту вивільняється 33,3 тис. грн. (83,3 х 0,4).

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

де Ко — коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за та­кого формулою:

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізо­ваної продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних кош­тів може використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислю­ється за формулою:

де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, то ефективніше використовую­ться оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і під­вищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних ціннос­тей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реаліза­ції непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скоро­чення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли вна­слідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою су­мою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Ви­значальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалі­зації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 1).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважає­ться відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборо­тні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх пе­ріодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відван­тажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквід­ність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

— коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка);

— коефіцієнт покриття (Кп);

— коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фак­тичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — вироб­ничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, гро­шей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (під­сумок II і III розділів активу балансу).