Сторінка
1

Наукові напрями та школи в українській та російській етномузикології

Наукові напрями та школи складаються з потреб осмислення спостережень. Наступництво шкіл обумовлене як розвитком науки, так і пов’язаним з цим переключенням уваги на інші сторони предмета. Відмінність шкіл полягає також у користуванні тими чи тими методами та у переважанні якихось методів у працях представників певної школи.

До другої половини ІУ111 ст. представники науки не сприймали фольклор як можливий предмет вивчення. У цей час характерний стихійний інтерес до фольклору. З поширенням у Західній Європі ідей просвітительства становище змінюється. У фольклорі починають вбачати залишки язичництва, темної старовини і народного безкультур’я. Але ці погляди мали і позитивні наслідки. Адже, фольклор вперше було виділено із культури і тому він став об’єктом вивчення. Через те, в другій половині ХУШ ст. він привертає увагу широкого кола збирачів старовини

Підсумком ХУЩ ст. стали ідеї, які сприйняла згодом академічна фольклористика: фольклор - цінне джерело вивчення історії; його вага - в пізнанні психології народу; він - основа розвитку літературної мови. Водночас усвідомлюється глибока стародавність фольклору, а отже зростає цікавість до нього як до історичного феномена.

В другій половині XIX ст. на університетських філологічних кафедрах сформувався напрям, що називався академічною фольклористикою. Його передісторія та подальший розвиток нерозривно пов’язані з діяльністю як російських, так і українських дослідників та збирачів фольклору.

Вже в першій чверті XIX ст. в Україні утворилися такі етнографічні центри, як Полтава, Одеса, Ніжин та Харків. Харківський гурток "любителів української народності" очолив Ізмаїл Срезневський (1812-1880). Серед членів гуртка були А.Метлинський (поет, автор-упорядник фольклорних збірок, зокрема "Народных южнорусских песен"), М.Костомаров (історик, автор праць про історичне значення фольклору та про українську міфологію), Л.Боровиковський (поет-романтик, один із перших дослідників творчості Марусі Чурай) та ін.

У 1860-х рр. українська фольклористика та етнографія виступають сформованими науками з такими яскравими представниками, як П.Чубинський, О.Потебня, О.Бодянський, М.Костомаров, І.Срезневський. Таким чином в Україні академічна фольклористика творилася спільними зусиллями українських та російських вчених. Теоретичні праці давали наслідки, які мають чинність не тільки в межах української чи російської фольклористики, вони в багато в чому є спільним надбанням східнослов’янської науки.

МІОЛОГІЧНА ШКОЛА. Вона склалася в Україні та Росії під впливом ідей та праць німецьких міфологів братів Вільгельма та Якоба Грімм у 1840-х рр. Серед її представників - Ф.Буслаєв (визначний лінгвіст, фольклорист, автор "Исторических очерков русской народной словесности й искусства", СПб.,1861), О.Афанасьев (головна праця - "Поетические воззрения славян на природу: в 3-х тт., М.,1865-1869). С.Потебня.

Основні положення міфологічної теорії на східнослов’янському ґрунті сформулював Федір Буслаєв (1818-189?/. Згідно з цією теорією мова та міфологія створювалися неусвідомлено. Олова спершу поставали як художні образи і лише згодом перетворювалися на загальномовні поняття. Тому за допомогою дешифрування фольклорної поетики можна виходити на пояснення генезису мистецтва, законів мислення. Фольклор представники цієї школи розглядали як релігійні уявлення та вірування-міфи (тому й школа отримала назву "міфологічної").

Міфологічна школа ставила за мету з ясувати походження фольклору. Водночас недостатньо надавалося уваги його історичному розвиткові у пізніші часи, мало враховувалися обставини історії певного народу.

Досягнення міфологічної школи незаперечні, а опрацьований нею порівняльний метод утворив базис науки про народ5 у творчість, у тому числі - й етномузикології. Для останньої праці міфологів дали два основні наслідки. Перший - ставлення до фольклору як цілком своєрідної історико-культурної системи, яка потребує дешифрування семантичних та образних кодів. Другий наслідок – з’ясування форми народних пісень і насамперед її складових елементів. Відповідь на запитання будови пісенного вірша дав Олександр Потебня (1835-1891). О.Потебня враховує досягненню попередників - О.Востокова та І.Срезневського, у яких бере ідею синтаксичної будови пісенного вірша. Він констатує: "Розмір народної пісні спочатку виникає разом з наспівом, через що синтаксичний поділ вірша збігається з природним поділом наспіву".

Таке твердження залишається непохитним до цього часу. Потебня визнавав можливість поділу вірша не тільки на два піввірші, але й на три та чотири. Ці дослідження були довершені у працях П.Сокальського та Ф.Коле сси.

МІГРАЦІЙНА ШКОЛА. У другій половині XIX ст. німецький вчений Теодор Бенфей обґрунтував теорію міграції (теорія запозичень сюжетів). Цей напрям є частиною більш широкої культурно-історичної школи в академічній фольклористиці другої половини XIX - початку XX ст., яка називається порівняльно-історичною або компаративістською.

До представників російської та української міграційної школи належали О.Пипін (автор фундаментальної "Истории русской етнографии": в 4-тт., СПб., 1890-1892/, В.Стасов (музичний критик, дослідник билин), М.Драгоманов (український історик, етнограф, фольклорист, автор двотомника "Исторические песни малорусскогс народа", К., 1874-1875), М.Сумцов (автор першої праці "Современная малорусская етнография", К., 1893), О.Веселовський.

Вчені помітили, що схожі сюжети та образи фольклору трапляються у різних народів (найчастіше це зустрічається в баладах). Так виникла теорія запозичень або міграційна школа.

Олександр Веселовський (1838-1906) обґрунтував можливість запозичень наявністю сприятливих умов. Запозичуване взаємодіє з місцевими традиціями, відповідно трансформуючись. У запозичених піснях мелодії змінються і з часом витаскаються місцевити типами, або утворюється новий шар, іноетнічна приналежність якого чітко усвідомлюється ( в українському фольклорі - польські обереки, краковяки, угорські чардаші, російські частівки тощо).

Ідеї міграції тем і сюжетів виявилися справедливими почасти. Дійсно, у багатьох народів трапляються схожі поетична мотиви. Однак не завжди вони - наслідок запозичень. Причому міграція ритмоструктурних типів виглядає навіть більш доказово, аніж міграція словесних творів.