Сторінка
5

Д. Кабалевський – засновник новітньої системи музичного виховання в загальноосвітній школі

Творча активність художнього сприймання прямо пропорційна складності музичного твору, різноманітності й повторності музичних вражень, мірі доступності й трудності сприймання.

Також суттєвим для музичного навчання є методологічне положення про необхідність між особистісного контакту вчителя й учнів. Вміння вислухати учнів, стати на їх позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну – є необхідною умовою занять музикою, створення творчої атмосфери на уроці. Поза особистісним спілкуванням між учителем і учнями така атмосфера виник туни не може.

Музикознавці, вказують на важливий методологічний орієнтир музичного виховання – навчити дітей розумінню музики як мистецтва інтонованого смислу, що функціонує у загальній системі естетичних ставлень.

Учитель з перших кроків має орієнтувати дітей на осмислення інтонаційно-пластичних витоків музики, самостійну інтерпретацію її художнього світу.

Важливою метрологічною проблемою музичної педагогіки розкриття співвідношення об’єктивного і суб’єктивного у музичному сприйманні. Вчителеві слід довірливіше ставитися до емоційних вражень учнів, спиратися не тільки на музичні знання а й на широкі життєві та художні асоціації. Нав’язування школярам певної інтерпретації музичного твору, нерідко чужої їм, призводить до зниження активності музичного слуху. Отже індивідуальність музичного сприймання – об’єктивна необхідність, пов’язана з особистісним смислом. Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань.

Не можна нав’язувати учневі конкретний образ, не порушивши законів художнього сприймання.

Неможливо “вкласти” в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати “за нього”. Важливим чинником впливу мистецтва на учнів є створення умов для самостійного відкриття ними естетичних цінностей творів, а не тільки адаптації до усталених цінностей.

Рівність між учнями на уроках музики має досягатися не за рахунок одноковості знань і вмінь для всіх, а завдяки виявленню унікальності кожної дитини. Наголошуємо на необхідності нерозривної єдності музичного навчання – виховання як органічного зв’язку знань, умінь і навичок музичної діяльності з одного боку, та осягнення естетичної суді музичного мистецтва – з іншого.

Музика і діти – ось що має спрямовувати педагогічну творчість учителя. Учень повинен цікавити вчителя не як суб’єкт музичної діяльності, а як особистість з її інтересами і запитами.

Найбільшою проблемою методики музичного виховання є розвиток музичного слуху. Запропонована програма ґрунтується саме на художньому інтонаційно-образному розумінні музичного слуху, тобто на здатності сприймати музику як змістовне мистецтво. При цьому пропонується така логіка розвитку музичного слуху дітей:

· розвиток музичного слуху відбувається від виховання музичного слуху в широкому значенні до музичного слуху в вузькому значенні, через їх взаємовплив і взаємозв’язок до повної єдності;

· на початкову етапі особливо важливий зв’язок музичного слуху з іншими сенеорними і сенеомоторними здібностями; штучне роз’єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує розвиток музичного слуху;

· основою для розвитку звуковисотного слуху в школярів є формування методичного слуху як узагальненої музичної здібності;

· показником рівня розвитку музичного слуху в школярів є здатність змістовно сприйняти суто інструментальну музику (без зовнішньої програмності).

Розгляд методологічних і методичних проблем музичного навчання і виховання школярів виявляє тісний взаємозв’язок цих проблем, залежність ефективності педагогічної діяльності від розуміння вчителем теоретичних основ музично-виховного процесу.

Висновок

Ефективність музичного виховання школярів залежить від особистості вчителя, його світогляду і професійної підготовки педагогічного балансу і майстерності, високого рівня інтелекту і душевної чуйності. Він повинен не лише любити музику, а й уміти зацікавити нею дітей, знати і розуміти її в значно більшому обсязі, ніж хоче навчити цього своїх вихованців, бути поінформованим у питаннях педагогіки і психології, естетики і мистецтва, постійно збагачуватися новими знаннями. Учителю слід пам’ятати, що оволодіння музичними знаннями не є самоціллю, а є необхідним дидактичним засоби музичного навчання, розвитку їх інтересу до музики, формування естетичного ставлення до неї.

Педагогічна концепція Д.Кобалевського увібрала в себе досягнення світової і вітчизняної педагогіки і вирізняється науковою обґрунтованістю, підпорядкованістю гуманістичним ідеалам, спрямованістю на формування музичної культури особистості засобами музики як невід’ємної частини її духовної культури. Основою музичного виховання є активне, зацікавлене музичне сприймання.

Головний зміст навчання і виховання за системою Д.Кобалевського полягав в засвоєнні особливостей музичного мистецтва, в формуванні музичного сприймання, в хоровому співі. Головними засобами навчання і виховання було: досягнення цілісності уроку музики, активізація музичного мислення, зв’язки музики з життям, акцент на три головні сфери музики – пісню, танець і марш.

Життєвість і перспективність, створених на основі метисної системи Д.Кобалевського, програм полягає у тому, що вони відповідають розбудов чим процесу у школі, дають змогу подолати стереотипи застарілого педагогічного мисленні. Повною мірою використати передовий педагогічний досвід, урахувати регіональні традиції, забезпечити формування музичної культури школярів на основі української національної культури.

Список використаної літератури:

1. Д.Кобалевський “Виховання розуму і серця”. Москва, “Просвіта” 1984 р.

2. Д.Кобалевський, Є.Б.Абдунін “Музика в навчальних класах. Москва. “Просвіта” 1985 р.

3. О.Я. Ростовський “Методика викладання музики у початковій школі”. Тернопіль “Навчальна книга – Богдан” 2000 р.

4. З.Бервенецький, Л. Хлобникова “Виховувати музичну культуру” Київ. “Радянська школа” 1989 р.

5. Д.Кобалевський “Про трьох китів та інші цікаві речі”. Київ. “Музична Україна” 1973 р.

6. Г.Панкевич “Мистецтв музики”. Москва. “Знання” 1987 р.

7. Я.Ростовський “Педагогіка музичного сприймання” Київ. “ІЗМН” 1997 р.

8. Г.Падалка “Учитель, музика, діти” Київ “Музична Україна”. 1982 р.