Сторінка
11

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби)

Збірки Олега Ольжича „Рінь” (Львів, 1935), „Вежі” (Прага, 1940), „Підзамчя” (1946) відмінні як за змістом, так і за формою. Першій та останній властива витонченість поетичного стилю, інтелектуальна напруга, в якій вчувається почерк ученого. Друга - пронизана імпресіоністичним спалахом почуттів, позначена яскравою тенденційністю політичного гасла. Водночас три книжки мають спільну рису: підкреслену історіософічність, де минуле і сучасне витворюють складну й нерозривну проблему.

Фах археолога чи не найбільше виявився у збірці „Рінь”, історія тут постала як жорстоке самоствердження чи фатальна розірваність, і лише зрідка спалахувала світла тональність естетизованого первісного гомеостазу („Наше плем`я не є велике”, або „Скільки сонця ллється на землю .”).

Олег Ольжич цікавий і складний для нас насамперед філософським началом у кожній поезії, глибоким малюнком, який, коли хоч трохи необережно торкнути невдалим судженням, поверховим поясненням, розмивається в пляму. Такі вірші потребують делікатного поводження, намагання поглянути на час під тим кутом зору, що дивився у момент натхнення сам автор.

Професія археолога наклала певний відбиток на світогляд Ольжича. Поет з­вик через призму окремої знахідки бачити всю епоху. Живим зрізом античних часів стала поезія „Пройшли пурпурні фенікійські дні”, в якій лише час всемогут­ній, лише час „згризає” суворо-мовчазні граніти легендарної епохи, а герої - красиві й по-земному буденні настільки, що між ними тяжко вгадати навіть пол­ководця, оскільки епоха багата на героїзм:

І ці стрункі, сухі чоловіки.

В їх простоті ясній, давноминулій,

Чи ви пізнаєте, вгадаєте, який

З-посеред них є Сервій Туллій?

Спартанська мораль відчутна й у вірші „Нащо слова? Ми діло несемо”:

Он сходить, виростає, розцвіта

Благословеніє не форми-суті.

Одвага. Непокорність. Чистота.

Милуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!

Носії цих переконань з глибокою мукою прозрівають, коли їм вдається збагну­ти фатальне: нащадки назвуть їх епоху часами „похмурих воєн, варварських зви­чаїв”, але й підкреслять, що велика звитяга, як і мистецтво, теж нетлінна:

На згарищах, що їх покриє порох

Не залишиться статуй кам'яних:

Лише легенд безсмертних кілька,

Й їх втілятимуть у безкінечних творах.

У філософській поезії „Був же вік золотий” автор не зупиняється особливо на щасливих часах достатку і спокою, зате в образі бронзового та залізного віку - знову ж таки з античним присмаком - сучасне людство постає в подобі звіра й одночасне творця, ката і жертви:

Кров у криницях. Реве здичавіла худоба,

Новороджені діти опиняються хижо на ноги.

І нелюдська жага нападає мужів, як хвороба,

І жінки безсоромні, немов од напою міцного .

Проливаючи кров у грабунках і ґвалтах без ліку,

У змаганні із світом, у бої з самим собою.

Нам дано відрізнити зле й добре, мале й велике

І прославити вірність, невинність і жертву героя.

Через історично-античну призму автор вирішує проблему століть-батьків і дітей, а одночасно з цим проблему користі й вірності, життя і смерті:

Здригаюся і залишаю форум,

Готовий ворогові винести ключі

Віддати місто на ганьбу і сором.

За мурами ж, де легіон табором

Усміхнене юнацтво уночі

Лаштує шоломи, підв'язує мечі

І позира на курію з докором.

Незважаючи на зовнішню простоту, вірш несе величезний заряд духу правоти, сили юного покоління, для якого угода з ворогом - уже зрада. У цьому ж ключі витримана поезія „Ольбієць”. Ліричний герой - співець і воїн - кидає ліру на барсову шкуру заради завтрашнього походу, який в уяві митця не тільки роман­тичний, а життєво - реалістичний і оголено-страшний у передчутті смерті:

В день такий смерть - як цілюща, холодна вода.

В день золотий і тяжкий, як аттійська олива.

Ольжич наче водить читача древніми містами й державами, створює реальне відчуття подвійного існування: присутності у вичитаному і нашому часі. Цікаво, що герої цього автора подані відповідно до їхнього соціального становища і сві­тогляду: то їхнє призначення і доля - глобальні, то сумирні й прості, як, наприк­лад, голандської дівчини у вірші „Голландський образ”.

Неспівмірність обстановки (дівчина мріє, пораючись коло худоби в стайні) і реалій життя тільки яскравіше відтворюють почуття закоханої в моряка, що має велике „серце кам'яне”, можливо, навіть не просто моряка, а пірата.

Творів історичного звучання на українську тему в Олега Ольжича теж чима­ло. Найцікавішим серед них є „Зимовник”. Саме слово, винесене у заголовок, означає козацьке самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значкового товариша, представника козацької старшини з низового братства. Наче повільним поглядом цього запорожця охоплюємо його помешкання, табуни коней, неабияке багатство. Тут усе добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак замислений, його не тішить навіть красуня дочка, бо в Києво-Могилянській академії закінчують науку три сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша:

О, не для них є цей зимовник, ні!

В світлиці, де килими волохаті,

Три шаблі їх чекають на стіні,

Що пам`ятають Корсунь і Охматів.

Козацька тема прослідковується і в поезіях „На темних кладках сивої ріки”, де через образи юнаків передано дихання української історії:

Жінки стрункі і спраглі, що хати

Підводять синьо і беруть коноплі . І родять хлопців.

Хлопцям тим рости,

Стріляти потай, їздити на охляп

І йти на осінь з піснею водно .

Залюбленість автора в науку помітна у віршах „Геологія” та „Антропологія”. У першому відчувається ненаситність науковця знанням, у другому автор роз­криває глибокий смисл і романтику навіть такої, здавалось би, сухої науки, як наука про будову тіла представників окремих націй.

Творче кредо Ольжича добре окреслено в поезії „Робітня”. Проблема таланту для поета тісно пов'язана з іменем Бога. Автор наголошує, що кожен вибирає собі долю уже в тому аспекті, як реалізує і виконує Господнє провидіння. У досить вдалій небагатослівній поезії „Господь багатий нас благословив” він констатує:

Господь багатий нас благословив

дарами, що нікому не відняти:

Любов і творчість, туга і порив,

Відвага і вогонь самопосвяти.

Цінні Ольжичеві вірші за біблійними мотивами. До них насамперед належать „Молитва” та „Бог ясний між людьми ходить”. У першому вірші - показ великої сили Божого милосердя і справжнього людського смирення, яке допомагає людині стати людиною. У вірші „Бог ясний між людьми ходить” - опредметнена боротьба добра і зла в душі людини, спонукання людини відповідно до добрих і злих справ Богом і дияволом.