Сторінка
6

Іван Франко – громадський діяч і перекладач

Протягом першої половини 1896 року "Житє і слово" не видавалося, а в липні вийшло в оновленому вигляді. Тепер це було практично виключно політичне видання, що збагатилося рубриками "Статті про справи політичні", "Вісті з Росії", "Політична хроніка", "Наша белетристика". Перший номер 1896 року відкривався статтею Франка "І ми в Європі", що була протестом проти утисків закарпатських русинів з боку угорських націоналістів. Стаття викликала пильну увагу до Франка австро-угорської адміністрації. У подальших номерах Франко відновлює публіцистичні напади на діячів "нової ери". Нарешті, стаття "Робітницький і революційний рух в Росії" та остання в 1896 році - "З кінцем року" - показували повернення до Франка соціал-революційних радикальних настроїв. На цей раз Франко висловлює заздрість щодо революційних подій у Російській імперії та жаль, що багато українських революціонерів вливаються в російський визвольний рух . Усе це дискредитувало Франка серед народовців, а також його однодумців у Великій Україні. Леся Українка відповідає на сторінках "Житя і слова" статтею "Не так вороги, як добрії люди"; Франко охоче іде на полеміку (ще один "сумнівний" для радянської критики момент з біографії Франка). Починається також конфронтація з "Ділом", підтверджена в наступному році статтею "Кілька афоризмів в альбом "Діла"". "Житє і слово" публікує некролог Франка "На смерть Куліша", що є скоріше публіцистичною статтею, в якій небіжчик висвітлюється мало не як творець українського "реакційного лібералізму".

Загострення ворожнечі з усіма колишніми політичними опонентами та набуття нових, а також хронічний брак фінансів мусив Франка піти на закриття "Житя і слова" влітку 1897 року. Проте закриття це вдалося оформити як "злиття" журналів "Зоря" та "Житє і слово" у спільний друкований орган - "Літературно-науковий вісник", що його заснувало новостворене "Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка".

У "Житі і слові" Франко застосував увесь свій редакторський хист, показав себе як зрілий журналіст, вмілий упорядник і справді геніальний літератор. Одначе вже в полеміці щодо російської революції намітилося відставання галицької радикальної течії від російського і загалом європейського соціалізму. У подальшому це відставання посилюватиметься. Іван Франко був винятково популярною і шанованою постаттю в галицькому суспільстві: як поет і прозаїк, учений, просвітник та борець за народні права, що в дуже молодому віці встиг постраждати за народ. Проте ця популярність не розповсюджувалася на Русько-українську радикальну партію, що майже від початку свого існування не могла врегулювати внутрішні суперечки та розкидала сили на сутички з опонентами. Соціалізм не знайшов достатньої кількості адептів в Галичині, утримуючись тут лише завдяки інтересу з боку скоріше власне "радикального", ніж соціалістично настроєної інтелігенції.

Розчарувавшися в черговий раз у активній політичній діяльності та обстоюванні нікому не зрозумілих в Галичині ідей, Франко у 1897-98 роках мусив піти на великий компроміс, радше не з народовцями, а з самим собою. Адже журнал "Зоря", його редактор О. Борковський, а також Михайло Грушевський - усе це ще зовсім недавно було об'єктом його критики, сатири, викриття. "Літературно-науковий вісник" в плані політичної орієнтації обіцяв бути журналом набагато більш народовським, аніж радикальним.

Журнал почав виходити з січня 1898 року (знакова дата: 100-річчя "Енеїди" Котляревського, 50-річчя "Весни народів" та видання першої української газети), обсягом 12-15 друкованих аркушів, і вже з перших кроків редакційної діяльності намітився основний конфлікт всередині редакції: Михайло Грушевський боровся за владу в журналі, витісняючи з нього співредакторів. О. Маковей та О. Борковський мусили покинути "ЛНВ", до складу редакції було введено фольклориста та етнографа Володимира Гнатюка, а Франко знайшов в особі Грушевського затятого ворога.

Офіційним редактором "ЛНВ" був Гнатюк. З 1887 до 1898 року Франко редагував і випускав "Літературно-наукову бібліотеку" (всього 26 томів), що продовжувала справу "Дрібної бібліотеки". У 1898 році під орудою Франка та Гнатюка була утворена "Видавнича спілка" - об'єднання, що розпочало випуск творів найкращих українських та зарубіжних письменників. Вже за перші 3 роки було випущено 40 книжок - белетристичних та наукових творів "для широкого загалу". За весь час свого існування (1898-1912) "Видавнича спілка" випустила понад 300 белетристичних та науково-популярних видань, багато з яких редаґував та оздобив передмовою сам Франко.

Франко, друкуючись у підцензурному журналі, був дуже скутий, обмежений у виборі тем, отже спершу публікувалися тільки його літературно-критичні статті. "ЛНВ" був розрахований виключно на інтелігенцію, високоосвічену аудиторію в Галичині і поза її межами, і становив велику цінність для читачів у Великій Україні. Починаючи з перших випусків, "ЛНВ" став об'єктом нападок клерикальної преси, зокрема газети греко-католицької верхівки "Душопастир". Франко, переконаний атеїст, неодноразово засуджений і проклятий греко-католицькою церквою, стає ворогом духовенства №1. Сам він писав: Все і всюди, де трудилася нова думка, де роздавалося живе слово, навіть з уст одиниць попів, загал попівства, його світочі і верховоди ставали против, піднімали крик, уживали і надуживали своєї власті, щоби побороти, задушити новинку, скувати нового духа, заглушити нове слово. "

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Інші реферати на тему «Література українська»: