Сторінка
4

Чорнобильська мадонна

Той огнений хрест, а на ньому i в нiм Палає мiй син у кiльцi вогнянiм, Бо атомнi цвяхи засадженi в руки, Бо губи горять од пекельної муки.

Адже цих хлопцiв ростили матерi не заради смертi, а заради життя! То доки ж будуть божеволiти нашi матерi?

Пiсля атомного бомбардування Хiросiми i Нагасакi на каменях зосталися вiдбитки - силуети людей, якi згорiли, залишивши свою тiнь. Чи не на таку тiнь стала схожою жiнка iз роздiлу "Солдатська мадонна"? Хлопцi рубають i закопують отруєний лiс, а щоранку на пiску з'являються слiди босих жiночих нiг

Ми пускали вiвчарку Не бере вона босий той слiд. То хто це - ще одна мадонна, реальнiсть, чи дух? Генерал сподiвається: Матiр я взяв iз села, А вона менi з Києва Третiй раз уже боса втекла .

Не безпiдставно б'є на сполох тривога поета. Роками пiсля самої трагедiї продовжують вмирати люди - вiд онкологiчних захворювань щитовидної залози, вiд лейкемiї. При такiй бiдi медицина часто безсила. Не могло ж населення трьох великих областей заритися на три фути в землю, як жiнка, про яку згадує I. Драч у своїй поемi, або загорнутися у целофан, як баба з коровою.

Де знайти кiлометри целофану На рукотворне Київське море Чи бодай на Десну зачаровану, З якої Київ п'є воду?!

А Чорнобильська мадонна "дивиться в душу", "палить очима до дна", вона виростає у символiчний образ.

Закiнчується поема урочисто-печально i по-людськи тепло:

Хто ж там сиву посмiє займати? Сiль пiзнання - це плiд каяття . Несе сива чорнобильська мати Цю планету . Це хворе дитя!

Дзвони Чоpнобиля пpолунали на укpаїнській землі, яка вже не pаз пеpшою пpиймала найтяжчі удаpи, що випадали на долю людської цивілізації. Будемо сподіватися, що земляни оцінять нашу місію .

Використана література:

1. Літературна енциклопедія. – К., 1994.

2. Українська література ХХ століття. – К., 2000.

3. Українська та зарубіжна культура. Посібник. – К., 1996.