Сторінка
2

Життя і творчість Остапа Вересая

Була в житті кобзаря і незабутня символічна зустріч з Кобзарем "братом Тарасом". Т.Г. Шевченко відвідав старого О.М.Вересая в Сокиринцях і подарував йому свій "Кобзар", власноручно написавши: "Брату Остапу від Т.Г.Шевченка".

Довго не наважувався, попри всі умовляння друзів-фольклористів, старий кобзар стати майстром, взяти в науку юнаків. Тільки на схилі життя Остап Микитович взяв до себе учнів: Василя Бублика з Никонівки, Ярохтея та Данила Янгола з Березівки, Антона Негрія з Калюжинець. Перші учні майже всі рано повмирали, але згодом "школа" поповнилася, кобзарське мистецтво не втратилося, не припинилася традиція.

Помер народний співець у квітні 1890 року. Проводжали його в останню путь всім селом, вкривши могилу живими квітами й поставивши скромний дубовий хрест з написом "Остап Вересай. 87 лет от роду". Дорога до цього дорогого для свідомих українців місця ніколи не забувалася. "Останній співець козацької минув-шості України", ставши легендою за життя, залишився навіки на рідній землі. Вперше до могили Остапа Вересая в Сокиринцях на зібрання, приурочене 50 роковинам від дня смерті кобзаря, зібралися вчені Інституту українського фольклору АН УРСР, письменники, громадськість Чернігівщини весною 1940 р. Відтоді відзначення ювілейних дат, пов'язаних з життям та діяльністю О.М.Вересая, стало традиційним. Кобзареві присвячено численні наукові розвідки українських і зарубіжних учених, енциклопедичні довідки, прозові й поетичні рядки, збереглися записи текстів співаних ним дум, створено портрети. 1959 р. у Сокиринцях засновано кімнату-музей Остапа Вересая, а 1978-му йому встановлено пам'ятник. Обов'язок сучасників — зберегти й продовжити цю важливу традицію: задля повернення до чистих неза-мулених джерел, ствердження духовності, любові до рідної землі.

Використана література:

· 100 видатних імен України. – К., 2000.