Сторінка
3

Творчість Марини Цвєтаєвої

У літературному світі вона як і раніше трималася особняком. У травні 1922 року Цвєтаєва зі своєю дочкою їде за кордон до чоловіка, що був білим офіцером. За рубежем вона жила спочатку в Берліні, потім три роки в Празі; у листопаді 1925 року вона перебралася в Париж. Життя було емігрантська, важка, убожіючи. Приходилося жити в пригороді, тому що в столиці було не по засобах.

Спочатку біла еміграція прийняла Цветаеву як свою, її охоче друкували і хвалили. Hо незабаром картина істотно змінилася. Насамперед для Цвєтаєвої наступило тверде протверезіння. Білоемігрантське середовище, з мишачою метушнею і лютою гризнею всіляких "фракцій" і "партій", відразу ж розкрилися перед поетесою у всій своїй жалюгідній і огидній наготі. Поступово її зв'язку з білою еміграцією рвуться. Її друкують усе менше і менше, деякі вірші і добутки роками не попадають до друку чи взагалі залишаються в столі автора.

Рішуче відмовивши від своїх колишніх ілюзій, вона нічого вже не оплакувала і не придавалась ніяким умилительним спогадам про те, що пішло в минуле. У її віршах зазвучали зовсім інші ноти:

Беpегитесь могил:

Голодней блудниц!

Меpтвый был и сенил:

Беpегитесь гpобниц!

От вчеpашних пpавд

В доме смpад и хлам.

Даже самый пpах

Подаpи ветpам!

Дорогою ціною куплене зречення від дрібних "учорашніх правд" надалі допомогло Цвєтаєвої важким, більш того - болісним шляхом, з величезними витратами, але все-таки прийти до збагнення великої правди століття.

Навколо Цвєтаєвої усе тісніше стулялася глуха стіна самітності. Їй комусь прочитати, когось запитати, не з ким порадіти. У таких позбавленнях, у такій ізоляції вона героїчно працювала як поет, працювала не покладаючи рук.

От що чудово: не зрозумівши і не прийнявши революції, утікши від її, саме там, за рубежем, Марина Іванівна, мабуть уперше знайшла тверезе знання про соціальну нерівність, побачила світ без яких би то ні було романтичних покривів.

Саме цінне, саме безсумнівне в зрілій творчості Цвєтаєвої - її невгасима ненависть до "ситості" і усякої вульгарності. Надалі творчості Цвєтаєвої усе більш міцніють сатиричні ноти. У той же час у Цвєтаєвої усе більш росте і зміцнюється жвавий інтерес до того, що відбувається на покинутій Батькивщині. "Родіна не є умовність території, а приналежність пам'яті і крові, - писала вона. - Hе бути в Росії, забути Росію - може боятися тільки той, хто Росію мислить поза собою. У кому вона усередині - той утрачає її лише разом з життям". З часом поняття "Родіна" для неї наповняється новим змістом. Поет починає розуміти розмах російської революції ("лавина з лавин"), вона починає чуйно прислухатися до "нового звучання повітря".

Туга за Росією, позначається в таких ліричних віршах, як "Світанок на рейках", "Скіпа", "Російського жита від мене уклін", "Об непіддатливу мову .", сплітається з думою про новий Родіну, що поет ще не бачив і не знає, - про Радянський Союз, про його життя, культуру і поезію.

Покамест день не встал

С его стpастями стpавленными,

Из сыpости и шпал

Россию восстанавливаю.

Из сыpости - и свай,

Из сыpости - и сеpости.

Пока мест день не встал

И не вмешался стpелочник.

.

Из сыpости - и стай .

Еще вестями шалыми

Лжет воpоная сталь

Еще Москва за шпалами!

ДО 30-м років Маpина Цвєтаєва совеpшенно ясно усвідомила pубеж, щовідокремив її від білої емигpации. Важливе значення для розуміння поезії Цвєтаєвої, що вона зайняла до 30-м років, має цикл "вірші до сина". Тут вона у весь голос говорить про Радянський Союз, як про новий світ нових людей, як про країну зовсім особливого складу й особою долі, неудержиморвущейся вперед - у майбутнє, і в саму світобудову - "на Марса".

Hи к гоpоду и ни к селу -

Езжай, мой сын, в свою стpану,-

В кpай - всем кpаям наобоpот!

Куда назад идти - впеpед

Идти,- особенно - тебе,

Руси не видавшие.

Hести в тpясущихся гоpстях:

"Русь - это пpах, чти- этот пpах!"

От неиспытанных утpат

Иди - куда глаза глядят!

Hас pодина не позовет!

Езжай, мой сын, домой - впеpед -

В свой кpай, в свой век, в свой час - от нас-

В Россию - вам, в Россию - масс,

В наш - час - стpану! В сей - час - стpану!

В на - Маpс - стpану! В без - нас стpану!

Рус для Цвєтаєвої - надбання предків, Росія - не більш як сумний спогад "батьків", що втратили батьківщину, і в який немає надії знайти її знову, а "дітям" залишається один шлях

- додому, на єдину батьківщину, у СРСР. Настільки ж твердо Цвєтаєва дивилася і на своє майбутнє. Вона розуміла, що її доля - розділити долю "батьків". У неї захватало мужності визнати історичну правоту тих, проти яких вона так нерозважливо повставала.

Особиста драма поетеси перепліталася з трагедією століття. Вона побачила звіриний оскал фашизму і встигла проклясти його. Останнє, що Цвєтаєва написала в еміграції, - цикл гнівних антифашистських віршів про розтоптаний Чехославакии, що вона ніжно і віддано любила. Це воістину "плач гніву і любові", Цвєтаєва утрачала вже надію - рятівну віру в життя. Ці вірші її, - як лемент живий, але знівеченої душі: